Якось до одного села прийшов і залишився там жити старий мудрий чоловік. Він любив дітей і проводив з ними багато часу. Ще він любив робити їм подарунки, але дарував тільки крихкі речі. Як не намагалися діти бути акуратними, їх нові іграшки часто ламалися. Діти засмучувалися і гірко плакали. Проходив якийсь час - мудрець знову дарував їм іграшки, але ще більш тендітні.

Одного разу батьки не витримали і прийшли до нього:

- Ти мудрий і бажаєш нашим дітям тільки добра. Але навіщо ти робиш їм такі подарунки? Вони стараються, як можуть, але іграшки все одно ламаються, і діти плачуть. Але ж і іграшки такі прекрасні, що не грати з ними неможливо.

- Мине зовсім небагато років. - посміхнувся старець, - І колись хтось подарує їм своє серце. Можливо мої іграшки навчать їх поводитися потім з таким безцінним даром хоч трохи акуратніше...