Ніщо так не єднає з Богом, як акт милосердя, чи то милосердя, з яким Господь нам прощає гріхи, чи то благодать, яку Він нам дає, щоби чинити діла милосердя. На це звернув увагу Папа Франциск у вступній конференції, яку він виголосив у четвер, 2 червня 2016 р., в базиліці Святого Івана на Латерані в рамках духовної віднови з нагоди Ювілею священиків. Він також заохотив священиків молитися одні за одних під час цих духовних вправ.
Насамперед, Глава Католицької Церкви відзначив, що «милосердя» у жіночому вимірі посилається на любов, притаманну матері до плоду свого лона, а в чоловічому – на вірність Отця, який завжди підтримує Своїх дітей та прощає їм. І коли роздумуємо над милосердям, «то трапляється щось особливого». Зауважуємо, що «три шляхи» класичної містики – очищення, просвічення та єднання – «не є почерговими етапами». Адже ми завжди потребуємо «нового навернення, ще більшого споглядання та відновленої любові».
Папа запропонував слухачам «три речі» для особистої молитви та роздумів протягом цього дня духовної віднови. Першим було зауваження, що роздуми над милосердям можна розпочати з будь-якого аспекту, адже діло милосердя без сумніву веде до інших його аспектів. Наступна підказка пов’язана з тим, що «неможливо роздумувати над милосердям, якщо все це не впроваджувати в дію». Адже в молитві не є корисним надмірно мудрувати. Останній аспект стосується «плоду» духовних вправ, спонукаючи просити про благодать стати «священиками, якомога більше здатними отримувати та давати милосердя».
Після вступу Святіший Отець перейшов до безпосередньої теми першої конференції, яка звучала: «Від дистанції до свята» й була зосереджена на роздумах над причтою про милосердного батька.
Бачимо блудного сина серед свинарника. Цей стан є наслідком егоїзму, бажання чинити все, що заманеться, і це замість свободи, привело до поневолення. Він заздрить свиням та відчуває ностальгію за отчим хлібом. За словами Папи, ностальгія є могутнім почуттям. Вона до милосердя має той стосунок, що розширює душу й пригадує про батьківщину, з якої походимо. Повернувшись до батька, син повертає свою гідність та опиняється серед людей на святі.
Далі Святіший Отець зосередив свої роздуми навколо теми «осоромленої гідності», зазначаючи, що зумівши втримати серце між двома крайнощами – гідністю та соромом, зможемо відчути «як б’ється серце нашого Отця». Блудний син, який став учасником свята, вказує на те, що Господь ставить нас не лише в умови прощеного грішника, але грішника, якому повернуто гідність.
Прикладом такого «здорового напруження» є святий Петро, якого «Господь поступово навчає та формує», між «звичайним мужем, з своїми протиріччями й слабкістю» та «скелею, мужем, який має ключі та провадить інших»: Господь, вперше зустрівши простого рибалку, дає йому ім’я Скеля, щойно похваливши за визнання віри – суворо картає за спротив думці про хрест; запросивши ступити на хвилі, дозволяє потопати у страху, але далі простягає руку; дає йому відчути сором за зраду потрійним запитанням про любов та тричі наказує пасти Свої вівці.
Отож, як зауважив Папа, ми перебуваємо у ситуації, а якій співживуть «наша найганебніша нужда» та «наша найвища гідність». І лише милосердя вчиняє стерпним таке становище, бо без нього «або вважатимемо себе праведними, як фарисеї, або відійдемо, які ті, що не почуваються достойними». У цьому контексті проповідник вказав на важливість свободи. Адже бажання утримувати цю рівновагу є вільним рішенням, милосердя можна вільно прийняти, розвивати чи відкинути.
Нужда, про яку йде мова – це «моральна нужда», яка спонукає усвідомити себе особою, що у вирішальнй момент свого життя зробила певний вибір і цей вибір був неправильним. «Це дно, якого слід доторкнутися, щоб відчути біль за гріхи і справді розкаятися», – наголосив Святіший Отець. І серцем, яке Бог єднає з цією нашою «моральною нуждою» є «Христове серце». Це серце «обирає найближчий шлях», милосердю притаманне «забруднювати руки», доторкатися. Милосердя виходить за межі справедливості й повертає гідність.
Саме тому, звернув увагу Папа, батько приготовляє свято з нагоди повернення сина, щоб «одночасно все відновити, повертаючи синові втрачену гідність». І це дає можливість «по-новому дивитися в майбутнє». Неправда, що милосердя не зважає на заподіяну шкоду, але воно відбирає в неї владу над майбутнім.
Підсумовуючи, Наступник святого Петра поділився думками про те, що «єдиним надміром перед обличчям надмірного Божого милосердя є надмірно його отримувати та надмірно бажати передавати його іншим». Він вказав на євангельські постаті, які пішли на крайнощі, аби отримати його. «Найпростіші люди, грішники, хворі, біснуваті… були негайно піднесені Господом, Який перевів їх з виключення до повного включення, від віддаленості до свята. І це, – зазначив Папа, – неможливо зрозуміти, як лише у ключі надії, в апостольському ключі, в ключі того, хто отримав милосердя, щоб, у свою чергу, милосердитися».
«Вмістилищем милосердя є наш гріх», – цим твердженням Папа Франциск розпочав другу реколекційну науку, з нагоди ювілею священиків, що від 1 до 3 червня 2016 р. проходить у Вічному Місті, наголошуючи на тому, що Бог не втомлюється нам прощати, навіть коли бачить, що Його благодать не спроможна закоренитись у нашому серці, яке є закам’янілим, повним бур’янів та каміння. Він однаково повертається, щоб сіяти Своє милосердя та прощення.
Боже милосердя є значно більшим, аніж наше усвідомлення гріха. Господь не лише не втомлюється нам прощати, але відновлює ті бурдюки, у які ми отримуємо це прощення, адже для нового вина Його милосердя необхідні нові бурдюки. Цим новим бурдюком є теж саме Боже милосердя. Серце, яке прийняло милосердя, не є залатаним серцем, але новим, наново сотвореним. Про що говорив старозавітній Давид: «Серце чисте створи мені, Боже, і дух потужний віднови в нутрі моїм» (Пс. 51, 12). Саме це відновлене серце і є придатним посудом Божого милосердя. Це друге сотворення, відновлення людського серця, є значно прекраснішим ніж перше. Папа наголосив, що серце, яке знає, що воно відтворене завдяки влиттю у нього Божого милосердя та прощення, здатне, у свою чергу, прийняти це милосердя і дарувати його іншим, тобто, бути милосердним до своїх боржників. «Майже усі великі святі, були спершу великими грішниками, або, як свята Тереза від Дитятка Ісуса, усвідомлювали, що це виключно Божа благодать оберегла їх від такого стану», – зазначив Вселенський Архиєрей, наголошуючи, що правдивим вмістилищем Божого, милосердя є це ж саме милосердя, яке кожен з нас отримав і яке відновило наше серце.
Остаточний образ вмістилища милосердя споглядаємо у стигмах воскреслого Ісуса Христа, які є відбиткою «відреставрованого» Богом гріха, що повністю не зникає, але залишається як шрам, що не завдає більше фізичного болю. У чутливості Ісуса, Який залишає знаки не лише на Своїх руках і ногах, але й у Своєму серці, знаходимо правдивий сенс гріха і благодаті. Наші серця схожі на Його серце, адже усі вони зранені і потім оживлені. Очевидно, Його серце, що було чистою любов’ю, добровільно забажало прийняти зранення, натомість наше – це суцільна рана, зцілена прийняттям того, що воно люблене.
Далі Святіший Отець заохотив роздумати над постатями тих, які дозволили милосердю відновити їхні серця, та поглянути на те, в яке «вмістилище» вони прийняли це милосердя. Святий апостол Павло отримав Боже милосердя у закам’яніле серце, сформоване Законом. Боже милосердя перетворило його з переслідувача християн на проповідника Христової благовісті серед поган. Він утверджується у тому, що не слід судити нікого, навіть себе самого, але дозволити Богові нас оправдати. А святий Петро отримав милосердя у своїй розважності. Він був розважним рибалкою, який знає коли слід виходити на ловитву, а коли ні, який знає у кого попросити допомоги, потопаючи у морі. Він був вилікуваний від найболючішої рани, яку можна отримати, – зради друга. Оздоровлення від цієї рани й спричинило перетворення Петра у милосердного Пастиря, міцну Скелю, на якій завжди можна будувати. Петро є тим учнем, якого Ісус в Євангеліях найчастіше виправляє. Петро, розіп’ятий головою вниз, є найбільш промовистим знаком того, що він був твердолобим, щоб прийняти милосердя, однак, це не стало на заваді прийняти милосердя свого Господа та Друга.
Святий апостол Іван був оздоровлений від своєї гордості, що проявилась у бажанні виправити зло вогнем. Однак, згодом від стає ніжним, сповненим любові та вирозуміння. Святого Августина Господь зцілює від ностальгії з причини запізнення: «Пізно я Тебе полюбив». Але він таки зумів знайти спосіб наповнити втрачений час любов’ю, пишучи свій твір «Сповідь». Святий Франциск, святий Ігнатій, святий Віяней та інші святі Вселенської Церкви, про який говорив Папа Франциск, у різний спосіб були зцілені з їхніх гріхів, немочей, закам’янілості чи хиткості. Усі вони, завдяки дії Божого милосердя, отримали нове, відновлене серце, спроможне прийняти те милосердя і згодом ним ділитись.
Піднімаючись драбиною святих, у пошуку вмістилищ милосердя, доходимо до Пресвятої Богородиці, Яка є простим і досконалим вмістилищем, яке отримує і передає Боже милосердя іншим. Її свобідне «так» у відповідь на Господню благодать є повною протилежністю гріхові, який проварить блудного сина в нікуди. Пречиста Діва Марія носить в Собі милосердя, зберігає пам'ять та обітницю безмежного Божого милосердя до Свого народу. Вселенський Архиєрей запевнив, що він часто підносить молитву до Пресвятої Богородиці за священиків, щоб вони були справді вірними Христовими учнями та співробітниками.
Далі проповідник заохотив призадуматись над таємницею погляду Пречистої Діви Марії на людей, зокрема на священиків, над Її ніжністю та ласкою, що вселяють мужність та спонукають людину дозволити Божому милосердю діткнутись до себе. Перш усього, відчуваючи на собі Її погляд, людина відчуття себе прийнятою в Її материнську утробу. У Ній осиротіла людина шукає свого дому, захитку. Вона навчає нас, що єдиною силою, здатною перемінити серце особи, є Божа ніжність. Папа заохотив підводити наш погляд на Марію кожного разу, коли ми, дивлячись на інших людей, стаємо закам’янілим: коли, зближаючись до наших ближніх, відчуваємо якусь неприємність чи байдужість. Вона зможе очистити наші очі від тієї «катаракти», що не дозволяє нам побачити в іншому Ісуса Христа, Вона зможе оздоровити від короткозорості, яка перешкоджає нам зауважити потреби наших ближніх.
Далі, наводячи у приклад Пресвяту Богородицю, Глава Католицької Церкви зауважив, що Боже милосердя схоже на ткання, воно не малює добрі обличчя ззовні, не вдається до фотошопу, але тими самими нитками нашої немічності та наших гріхів тче нашу душу, відновляючи її до первісного правдивого образу, до подоби Ісуса Христа. Папа заохотив усіх священиків наслідувати цю свободу Бога, Який вибирає те, що покірне, щоб виявити велич Свого обличчя, наслідувати Його терпеливість у тому божественному тканні нової людини тонкими нитками людської немічності, а також не піддаватись спокусі шукати нову паству, немов би Божа любов не мала достатньо сили, щоб її перемінити.
Продовжуючи роздуми про Пречисту Діву Марію, Папа підкреслив Її уважність, посвячення та цілковите заанґажування щодо тих, кого Вона зустрічає на Своєму шляху. Вона поводиться як любляча матір. Згідно із традицією, ґвадалупська Діва Марія зберігає погляди усіх тих, які Її споглядали, відображає обличчя тих, які Її зустріли. Тому, слід навчитися від Неї, що у кожній особі, яка зустрічається на нашій життєвій дорозі, шукаючи Господа Бога, є щось неповторне. «Усі ми потребуємо, щоб на нас уважно поглянули, із безкорисливою цікавістю», – наголосив проповідник, закликаючи, щоб єпископи навчились читати погляд своїх священиків, щоб у такий спосіб, були здатними підтримати їх у смутку та порадіти разом з ними у їхній радості. Щоб ніколи не забракло тих батьківських взаємин єпископа із його священиками.
Серед іншого, Єпископ Риму теж підкреслив, що погляд Марії є всеохоплюючий: Вона об’єднує наше минуле, теперішнє та майбутнє. Милосердя вміє побачити цілісність та об’єднати те, що дуже потребує єдності. Як у Кані Галилейській Марія зауважила, що молодим забракло вина для святкування, так і в усьому нашому священичому житті ми відчуваємо Її милосердну турботу та дбання про нас. «Якщо у нашому житті є трішки «доброго вина», то це не завдяки нашим заслугам, але завдяки Її «передчасному милосердю», – наголосив Папа Франциск. Вона є Матір’ю Милосердя, життям, насолодою і нашою надією! У Ній ми знаходимо обіцяну землю – Царство милосердя, започатковане нашим Господом, – що приходить вже в цьому житті, після кожного вигнання, де на нас полює гріх. Ведені Нею за руку та під Її поглядом можемо радісно оспівувати велич нашого Бога!
Діла милосердя та сповідь стали темою третьої реколекційної проповіді, яку Папа Франциск виголосив у базиліці Святого Павла поза мурами в четвер, 2 червня 2016 р., в рамках Ювілею священиків, зазначаючи, що діла милосердя тісно пов’язані з «духовним чуттям». Спонукувані Святим Духом, стаємо здатними «дивитися очима милосердя», «почути волання Вартимея», відчути «дотик кровоточивої», «гіркий смак жовчі» на хресті та «сморід нужди».
Глава Католицької Церкви зазначив, що в Церкві не бракувало і не бракує негативних речей, але «у служінні бідним через діла милосердя ми, як Церква, завжди слідували за Святим Духом». «Наші вірні прощають різні вади священиків, – додав він, – крім прив’язаності до грошей», адже «нюхом» чують, які гріхи «вбивають його служіння», перетворюючи священика у «функціонера» чи «наймита».
За словами Святішого Отця, для священиків та єпископів, які служать через Святі Тайни, милосердя – це спосіб «перетворювати все життя Божого люду в таїнство». І не існує іншого способу буття священиком, як бути милосердним. Адже «зауважити те, чого не вистачає, щоб негайно це виправити, а ще краще – запобігти цьому, притаманне поглядові батька». А підтвердженням «розуміння» з боку людей є те, що «в ділах милосердя ми завжди благословенні Богом та знаходимо допомогу та співпрацю наших людей».
Далі, на прикладі прощеної перелюбниці, Папа запросив священиків молитися про благодать бути милосердними у сповіді. Коли до Ісуса привели жінку, впійману на перелюбі, Він не застосував до неї приписи закону, але розпочав процес переміни серця. У розмові з нею Він відкриває «простір не осудження»: «Де ті, що тебе судили?». Оскільки вона залишилася сама, то каже: «І я тебе не засуджую», – та відкриває «новий простір свободи»: «Іди і більше не гріши».
«Такою, – сказав Наступник святого Петра, – є делікатність милосердя, яке милостиво дивиться на минуле та підбадьорює щодо майбутнього». Господь не лише «розчищає» дорогу перед жінкою, але допомагає їй рушити вперед, щоб вона перестала бути об’єктом поглядів інших і взяла у свої руки відповідальність за своє життя.
У цьому контексті Святіший Отець перейшов до роздумів про сповідь, підкресливши, що Катехизм Католицької Церкви називає сповідальницю місцем, «в якому істина вчиняє нас вільними для зустрічі». Священики не є «власниками» Божого прощення, але його служителями, «знаком та засобом зустрічі». І цей знак повинен бути «послідовним, ясним, та, насамперед, зрозумілим». Натомість, важливість інструменту визначається тим, чи він служить чи ні, чи є доступним, здатним належним чином впливати на дійсність.
«Ми є засобом тоді, коли люди дійсно зустрічаються з милосердним Богом», – наголосив Папа, говорячи про роль сповідників, вказуючи на те, що іншими ознаками знаку та засобу є «не бути самодостатнім» та «готовність». Слід бути посередниками, й остерігати того, щоб ставати «перешкодою».
Наступними елементами, на який вказав проповідник, є здатність «відчитувати жести» й бути «делікатними», «терпеливими», вирозумілими до людського сорому. Слід допомогти каяникові зробити принаймні малий крок вперед, аби він міг відчути виправлення. Врешті, слід уникати наставлення «функціонера», який лише «розглядає справи», а також «не проявляти надмірної цікавості в сповідальниці».
Заключну конференцію Святіший Отець завершив роздумами про соціальний вимір милосердя. Він вказав на кінцівки Євангелій, в яких читаємо про «зв’язок», встановлений Господом, «між тим, що ми отримали та що маємо давати».
Євангелія від Матея завершується словами Ісуса: «Навчайте зберігати все те, що я вам заповів». Святий Марко пише про те, як Господь «підтверджував слова» знаками, які супроводжували апостолів. Лука продовжує Євангелію у Діяннях Апостолів, а Іван завершує згадкою про «інші речі», які учинив Ісус.
Як зауважив Папа, діла милосердя є «нескінченими», і кожне з них «має особистий характер». А це тому, що «милосердя є плідним та інклюзивним». Ми звикли думати про діла милосердя окремо, але коли поглянути на них в сукупності, то побачимо, «що об’єктом милосердя є людське життя в його повноті». Наше життя, як тіло, буває голодним і потребує одягу чи лікування, а як дух – виховання, напоумлення та розради.
За словами Святішого Отця, слід діяти, що означає не лише «звершувати жести», але також «творити культуру милосердя». І часто зауважимо: щоб «здійснювати діла милосердя, Святий Дух обирає, радше, найубогіші засоби», які спершу самі потребують «проміння Божого милосердя».
Про це повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на Радіо Ватикан.