У неділю, 4 вересня 2016 р., під час урочистої Святої Меси на площі Святого Петра у Ватикані, відбулася урочиста канонізація святої Матері Терези з Калькутти. Відповідаючи на початку Святої Меси на прохання кардинала Анджело Амато, Префекта Конгрегації в справах святих, Глава Католицької Церкви офіційно проголосив її святою:
«На честь Пресвятої і Нероздільної Тройці, на прославу католицької віри та скріплення християнського життя, владою Господа нашого Ісуса Христа, святих Апостолів Петра і Павла та Нашою, після довгого роздумування, неодноразово призиваючи Божу допомогу й вислухавши думку багатьох Наших братів у єпископстві, проголошуємо та визначаємо святою блаженну Терезу з Калькутти та вписуємо її до списку святих, постановивши, щоби в усій Церкві її набожно вшановували між святими. В ім’я Отця і Сина і Святого Духа».
Після зачитування формули канонізації внесено мощі новопроголошеної святої,- повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на Радіо Ватикан.
В урочистості беруть участь офіційні делегації з понад 20-ти країн світу, зокрема, Президенти Албанії, КЮР Македонії, Косово, Королева Іспанії Софія, Капітани-Регенти Сан-Маріно, а також протестантський єпископ з Калькутти та члени спільноти з Тезе. Але не тільки так звані «могутні цього світу» є особливими гостями. На площі Святого Петра присутні бідні та безхатченки з різних міст Італії, які отримують допомогу в структурах Згромадження, заснованого святою Матір’ю Терезою, яких Папа запросив на обід після Святої Меси.
***
Мати Тереза (в миру Аґнес Ґонджа Боякшу) народилась в албанській сім’ї у місті Скоп’є (сьогодні – столиця КЮР Македонії). Коли їй сповнилося 18 років, посвятилась Богові в ірландському чернечому Згромадженні та вирушила до Індії як місіонерка, де працювала в лікарні, навчала у католицькій школі, закінчила університет, опанувавши дві індійські мови – гінді та бенгалі.
У 38 років життя вона відчула особливе покликання – служити найбіднішим, живучи їхнім життям. Отож, 1950 року Тереза заснувала чернече Згромадження Сестер Місіонерок Милосердя, члени якого окремо посвячують своє життя служінню знедоленим. Вона не тільки заснувала численні притулки для покинутих дітей та прокажених, хоспіси для вмираючих, шпиталі для хворих на СНІД, але всіх огортала милосердною любов’ю, несучи їм радість.
Мати Тереза та сестри з її Згромадження, яких впізнають з одягу – білого бавовняного сарі з синім обрамленням та звичайних сандалів на ногах – невтомно дбали і дбають про злиденних, хворих і сиріт в усьому світі, незважаючи на віросповідання чи національність. Вона відійшла по вічну нагороду 1997 року, а вже у жовтні 2003 року святий Папа Іван Павло ІІ проголосив її блаженною.
Понад 5100 сестер Місіонерок Милосердя та 400 братів і священиків продовжують у світі місію своєї засновниці. Їхні 758 домів відкрито у 140 країнах світу, а їм допомагають понад 100 тисяч волонтерів.
Проповідь Папи Франциска з нагоди канонізації Матері Терези з Калькутти
Під час Святої Меси, яку він очолив у неділю, 4 вересня 2016 р., проголосивши святою Матір Терезу з Калькутти, після прочитання євангельського уривку латинською та грецькою мовами, Папа Франциск виголосив наступну проповідь:
«Хто може збагнути, чого Господь хоче?» (Мудр. 9,13). Це запитання Книги Мудрості, яке ми почули в першому читанні, представляє нам наше життя, як таємницю, ключ до розуміння якої не перебуває в нашому володінні. Дійовими особами історії завжди є двоє: з одного боку – Бог, з іншого – люди. Нашим завданням є відчути Божий поклик і пізніше прийняти Його волю. Але щоб прийняти її без вагань, запитаймо себе: якою є Божа воля?
В тому ж уривкові з Книги Мудрості знаходимо відповідь: «Навчились люди того, що тобі довподоби» (ст. 18). Щоб перевірити Божий поклик, ми повинні запитувати себе і зрозуміти, що Йому подобається. Пророки багато разів звіщали про те, що приємне Господеві. Їхнє послання знаходить чудовий підсумок у словах: «Я милосердя хочу, а не жертви» (Ос 6,6; Мт 9,13). Богові приємне кожне діло милосердя, тому що в братові, якому допомагаємо, розпізнаємо обличчя Бога, Якого ніхто не може бачити (пор. Ів 1,18). Щоразу, коли схиляємося над потребами братів, ми дали їсти та пити Ісусові, ми зодягнули, підтримали та відвідали Божого Сина (пор. Мт 25,40). Ми торкнулися до Христового тіла.
Отож, ми покликані втілювати у конкретність те, що проголошуємо в молитві та визнаємо у вірі. Для милосердної любові не існує альтернативи: ті, які служать братам, навіть цього не знаючи, є тими, які люблять Бога (пор. 1 Ів 3,16-18; Як 2,14-18). Однак, християнське життя не є простою допомогою, наданою в хвилини потреби. Якщо б це було так, то, без сумніву, це було би прекрасним почуттям людської солідарності, що приносить негайну користь, але воно було би безплідним, бо – позбавленим коріння. Навпаки, заанґажування, якого вимагає Господь, є покликанням до милосердної любові, з якою кожен Христовий учень віддає своє життя для служіння Йому, щоб кожного дня зростати у любові.
Ми чули в Євангелії, що «численний натовп йшов за Ісусом» (Лк 14,25). Сьогодні цей «численний натовп» представлений широким світом волонтерства, що зібрався тут з нагоди Ювілею Милосердя. Ви є тим натовпом, що слідує за Вчителем та вчиняє видимою Його конкретну любов до кожної людини. Повторюю вам слова святого апостола Павла: «Велику я мав радість і втіху з твоєї любові, бо ти, брате, дав відпочити серцям святих» (Фил, 7). Скільком-же серцям волонтери принесли розраду! Скільки-то рук вони підтримують та сліз висушують, скільки-ж любові виливається у прихованому, смиренному та безкорисливому служінні. Це гідне похвали служіння надає голос вірі, дає голос вірі, та виражає милосердя Отця, що наближується до тих, які в потребі.
Наслідування Ісуса – це серйозне, але, водночас, радісне зобов’язання; воно вимагає радикальності та відваги для того, щоб розпізнати Божественного Учителя в найбіднішій і відкиненій особі та посвятитися служінню для неї. Тому, волонтери, які з любові до Ісуса служать найостаннішим та потребуючим, не очікують жодної вдячності чи винагороди, але відрікаються від цього всього, бо відкрили істинну любов. І кожен з нас може сказати: як Господь вийшов мені назустріч та схилився наді мною в хвилину потреби, також і я виходжу Йому назустріч та схиляюся над тими, які втратили віру або живуть так, ніби Бога не існує, над молоддю без цінностей та ідеалів, над сім’ями, що переживають кризу, над хворими і в’язнями, над біженцями й мігрантами, над слабкими й беззахисними тілом і душею, над неповнолітніми, залишеними на себе самих, та над похилими віком, покинутими самотніми. Повсюди, де існує простягнута рука, що просить допомоги, аби підвестися, там повинна бути наша присутність та присутність Церкви, яка підтримує й дарує надію. І це слід чинити з живою пам’яттю про Господню руку, простягнену мені, коли я був на землі.
Мати Тереза протягом усього свого життя була великодушною розподілювачкою божественного милосердя, вчинивши себе доступною для всіх через прийняття та захист людського життя, і ненародженого, і покинутого й викинутого, немов непотріб. Вона заанґажувалася у захист життя, неустанно проголошуючи, що «той, хто ще не народився – є найслабшим, найменшим, найнужденнішим». Вона схилялася над знеможеними людьми, залишеними вмирати на узбіччях доріг, розпізнаючи гідність, даровану їм Богом; вона взивала до могутніх на землі, щоб вони визнали свої провини за злочини, за злочини бідності, створеної ними. Милосердя було для неї «сіллю», що додавала смаку кожному її ділу, та «світлом», що просвічувало темряву тих, у кого вже висохли сльози для оплакування своєї нужди та страждання.
Її місія на периферіях міст та на екзистенційних периферіях триває також і в наші дні, як промовисте свідчення Божої близькості до найбідніших серед убогих. Сьогодні вручаю цю показову постать жінки й богопосвяченої особи всьому світові волонтерства: нехай же вона буде вашим прикладом святості! Думаю, що нам буде трохи незручно називати її «свята Тереза». Її святість настільки нам близька, настільки ніжна та плідна, що ми спонтанно і далі називатимемо її «Мати Тереза».
Нехай ця невтомна працівниця милосердя допоможе нам дедалі краще зрозуміти, що єдиним критерієм нашого діяння є безкорислива любов, вільна від будь-якої ідеології та будь-яких обумовлень, яку виливаємо на всіх, не залежно від мови, культури, раси чи релігії. Мати Тереза любила повторювати: «Може я й не говорю їхньою мовою, але можу усміхнутися». Носімо у серці її усмішку та даруймо її тим, кого зустрічаємо на своїй дорозі, особливо тим, що страждають. Таким чином відкриємо горизонти радості і надії багатьом зневіреним людям, які потребують зрозуміння та ніжності.