26 листопада в Українському домі Лювену відбулася конференція «Постать священика та душпастирське служіння для українців у Бельгії: надбання та перспективи». У конференції взяли участь священики та миряни Паризької єпархії святого Володимира Великого, яка опікується вірними в Бельгії та запрошені гості, серед яких Посол України в Королівстві Бельгія Микола Точицький,- повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на прес-службу Єпархії св. Володимира Великого у Парижі для українців греко–католиків у Франції, Бельгії, Нідерландах, Люксембурзі та Швейцарії.

«Ми починаємо систематичніше вивчати нашу історію», – зауважив владика Борис, пригадавши, що єпархія нещодавно поминала служіння о. Павла Когута в Маквіллері та тепер відновлено служіння в цьому символічному для українців місті.

О. Руслан Піх (ЧНІ) поділився глибокою історичною довідкою про служіння монахів-редемптористів українській громаді Бельгії, а о. Михайло Димид, уродженець цієї країни, який вже багато років служить в Україні, розповів про душпастирське служіння двох священиків – о. Івана Кота та о. Данила Дзвоника.

В конференції також взяв участь Архиєпископ Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ (о) Ігор Ісіченко, який детально розглянув питання душпастирства і структур українських Церков поза Україною, зокрема зосередився на розвитку УГКЦ в Північній та Південній Америці і Європі протягом ХХ століття. Він також окреслив певні виклики, з якими зараз зустрічаються українські релігійні спільноти поза Україною.

«Четверта хвиля еміґрації ставить Церкву перед новими викликами. Попри свою строкатість, вона якісно відрізняється від попередніх ґенерацій як за мотивами виїзду на Захід, так і за освітою, культурними запитами, релігійними поглядами. Ностальгічні спонуки приходу до українських громад заступилися свідомою настановою на асиміляцію. Для успішного бізнесмена чи програміста належність до етноконфесійної спільноти втрачає роль соціяльного ліфта; швидше навпаки – сприймається за тягар, що заважає особистому зростанню. Політкоректна атмосфера неоліберальної цивілізації унеможливлює публічне маніфестування своєї релігійности, а відтак стимулює її приховування, що може перерости у втрату зовнішніх ознак належности до Церкви. Офіційне членство в парафії, належність до мирянських організацій, спів у церковному хорі, навіть участь у недільній та святковій літургії витісняються з системи життєвих пріоритетів», – зазначив владика Ігор.

«Ми мали багато чого і зараз можемо черпати з цих надбань», – наголосив владика Борис.