Цікаво є те, що про цю подію в Євангелії згадує лише апостол Іоан Богослов. Спаситель, проходячи повз сліпця, якого знав весь Єрусалим, не питаючи нічого, зцілює його. Видається собі досить дивна на перший погляд історія. Апостоли між собою дискутують, хто винуватий у тому, що він родився сліпим. Та замість причини Господь вказує на мету, для чого це все має відбутись. Напевно саме через це для нас є актуально почути сьогоднішню розповідь про зцілення сліпонародженого.
Ми з вами - покоління сліпонароджених. Ніхто, напевно, з нас не заперечить, що більшість з нас народились в час, коли Церква була переслідувана, а ми не мали правдивих знань про Бога. Можливо, для темних сил було би так вигідно, щоб ми залишались сліпими, і вони хотіли, щоби ми так і померли. Але Милостивий Господь з нами поступив так, як із євангельським сліпцем. Не питаючи нас, помазав гряззю, немов святим миром, і дуже багато людей прозріли. В них відкрились духовні очі. Подібно вони, як сліпонароджений, мусіли потім свідчити перед фарисеями із спецвідділів та були у вигнанні перед офіційною владою, відбували покарання за свої релігійні переконання.
Кожен із нас до часу, коли не знав Бога, не знав і не розумів, наскільки все, що є у житті, та все, що наповнює, робить його змістовним, є прекрасне. Всі вже звернули свою увагу на те, що Господь навіть не питає бідолаху, чи хоче він прозріти, як це, для прикладу,було із іншими сліпцями в Євангелії. Господь не питає, бо знає - йому нема що відповісти, він цілком не розуміє, що таке бачити.
Коли ми починаємо вдивлятись у вічні істини, які проявляються біля нас через життя наших близьких, їхні дії відносно нас, ми не завжди готові усвідомити, що це діє Господь та Його благодать. Дуже рідко ми вміємо виразити свою вдячність Творцю Вселеної не те що за отримані ласки, а навіть за просту увагу до нашої персони. На прикладі цього сліпця, зціленого Христом, Свята Церква ставить перед нами образ всякого грішника, який і є сліпцем від народження.
Щоби оздоровити сліпонародженого, Спаситель міг сказати тільки слово - і цей би вже бачив. Та Ісус помазав йому очі - не тому, що в цьому була якась лікувальна сила, але для того, щоб доторкнутись до його очей і розбудити дотиком віру, тим показуючи свідкам оздоровлення та й нам, що сліпий приймає науку, слово Спасителя.
Дві неділі назад ми чули Євангеліє про розслабленого, то цей хоча б хотів зцілення, надіявся на нього 38 років, чекав на той час, коли це станеться. Господь, який бачив серце сліпонародженого, відразу ж його зцілює. Чому чудо Боже сталось саме над ним, а не над іншими хворими, які також, напевно, стояли на тому місці? Сліпець навіть не мав віри, бо не знав, у кого має вірити, він не бачив того, Хто йому сказав: «Іди в Силоам і умийся». Один з отців Церкви відповідає нам словами апостола Павла: «Тепер вже не я живу, а живе в мені Христос». Ось кого вибирає Господь. Того, хто може відкинути себе і стати помешканням для Бога. Сліпець, не задумуючись, пішов до Силоаму та вмився: виконав наказ Спасителя. Дарунок, який отримав він, був дуже великий та вагомий для нього. Дар духовно і тілесно бачити отримав від Самого Просвітителя. Згодом Христос дав йому можливість побачити Себе. В такий спосіб дає нам побачити Себе в іншій особі, бо слова Господні звернені і до нас: «І бачив ти Його, і говорить Він з тобою». А якщо так, то чи можемо у своєму серці робити місце для нудьги, злоби чи роздражнення? Якщо Господь відкрив нам очі, то чого маємо нудьгувати, журитись…
Світло Воскресіння Христового возсіяло від гробу у підніжжя Голгофи і це світло не може затьмарити ніяка нудьга чи печаль світу цього. Для нашої радості воскрес Господь і сьогодні по-новому відкриває нам наші духовні очі, і ми, розуміючи це, маємо віддати своє серце і життя Йому. Амінь.
Протоієрей Тарас Огар, Парафія Святої Параскеви