Цього дня Церква Свята (східного обряду, яка послуговується Юліанським календарем) віддає честь пам'яті святих Маркіяна та Мартирія.
Коли примножилася люта й нечестива Арієва єресь, великі учинивши в святій Церкві роздори, і, ніби ризу, розідравши її надвоє, тоді однаке було гоніння на вірних християн від аріянів, як і від ідолопоклонників, бо були ненавиджені, мучені, гнані й убивані всі, котрі Христа Творця, а не творіння Бога вочоловіченого, а не просту людину, ісповідували; а найбільше множилася аріянська сила відтоді, коли сам цар Константій, син великого Константина, упав у ту єресь. Мав він у дворі своєму двох великих сановників: Євсевія і Пилипа, аріянів, що вельми гонили благочестивих і утискали Христову Церкву. Оті винуватцями були вигнання й смерті того, що поміж святих, отця нашого Павла Сповідника, патріарха царгородського; його-бо відіслали у Вірменію, підбуривши своїх однодумців, щоб зачавили його, що й сталося, а замість нього вивели на престола Македонія.
І інших численних учителів та ісповідників благочестя по-всякому погубили, а з них було двоє: Маркіян та Мартирій, котрі словами та писаннями своїми вельми прикрашали Божу Церкву і були як два церковні сочки, що молоко учення виточували, духовних дітей напоювали. Були ж спершу при згаданому святому Павлу Ісповіднику, патріарху; Маркіян був читець, Мартирій же іподиякон, обидва ж нотарії, котрі писали всі учення та діяння свого патріарха, утверджуючи ними благочестя. Але й самі були великі проповідники слова Божого і поборники Церкви, що, ніби два щити, від єретичного стріляння захищали, дав-бо їм Господь, як вірним своїм, "мову та мудрість, що не зможуть противитися чи суперечити їй усі противники їхні", арії. Коли ж було вигнано й забито святого Павла, повернули єресеначальники отруту свою на учнів його оцих, на Маркіяна та Мартирія, спершу-бо, як іскру вогненну в попелі, ярість свою в лукавстві сховавши, намагаючись хитрою звабою відвернути їх од благочестя до свого злочестя, давали багато золота угодникам Божим, обіцяючи випросити їм у царя велику благодать і вивести їх на архієрейські престоли і багатьох маєтків панами учинити, тільки нехай погодяться на таке злочестя. Вони ж усе в ніщо поставили: не взяли золота і відкинули обіцяні їм почесті, а з лукавства їхнього посміялися, бажаючи ліпше наругу, безчестя, муки й смерть прийняти заради благочестя, аніж, у єресі живучи, мати багатство, славу й честь. Побачили єретики, що нічим не можуть прихилити святих тих ісповідників до свого зловір'я, засудили їх на смерть, якої більше за життя бажали святі заради Христа.
Коли ж схоплені були й приведені на місце усічення, випросили собі малий час на молитву і, звівши очі та руки горі, сказали: "Господи Боже, "що сотворив серце кожного з нас, наглядаєш всі наші діла", прийми в мирі душі рабів своїх, оскільки заради Тебе мертвимося — "пораховано нас, як овечок жертовних". Радіємо, що такою смертю виходимо із життя цього заради імені Твого, сподоби-бо нас, щоб стали ми причасниками вічного життя у Тебе, Життя нашого". Так молилися, коли ж сказали: "Амінь!" — схилили під меча голови свої святі й усічені були від злочестивих аріян за сповідання божества Ісуса Христа.
Чесні ж їхні мощі деякі із вірних узяли та й поховали при воротях Меландійських у тому-таки Константинограді, їм-таки пізніше церкву той, котрий серед святих, отець наш Іван Золотоустий від основ збудував, і подавались у ній усілякі болящим Господні зцілення через молитви святих мучеників на славу Богу, хваленого в Тройці навіки. Амінь.
Згідно "Житія святих" Димитрія Туптала (Ростовського)
* * *
Саме ці дні, 7-8 листопада (25-26 жовтня - за Старим стилем) 1917 р., в Петрограді сталася подія, яка неймовірно жахливо й криваво-трагічно, що називається, "перевернула" увесь хід не лише, власне, російської, а і - принаймні, чималою мірою - СВІТОВОЇ історії. (Але чи не найбільше, врешті-решт, зачепила й нищівно потрясла долю якраз України та її людності.) Внаслідок вдалого збройного ("революційного") путчу в тогочасній столиці Росії, владу - спочатку безпосередньо в місті, а невдовзі в Москві та ще в багатьох містах і регіонах країни - захопили очолювані Ульяновим-Лєніним ватажки та функціонери лівацько-екстремістської більшовицької партії. (Причому, як відомо, профінансованої німецьким генштабом.)
Це були саме ті войовничо-богоборчі авантюристи-"інтернаціоналісти", які в той час дуже прагнули й готувалися заінспірувати ("підштовхнути") й здійснити "світову пролетарську революцію" та встановити всесвітню "диктатуру пролетаріату". А затим - пов'язані з марксистською теорією "класової боротьби" грабіжницько-антилюдську "експропріацію і ліквідацію експлуататорських класів" та будь-якої приватної власності, а також певні інші гігантські соціальні (в т. ч. проти інституції традиційного шлюбу і сім'ї та народження й виховання дітей, особистої та суспільної моралі і т. п.) експерименти і новації.
І досягнення яких передбачалося, застосовуючи відповідні методи. І, насамперед, великомасштабного насильницького примусу і терору, на зупиняючись перед масовими розстрілами та запроторенням в концтабори різних та всіляких незгідних та інакодумців, "саботажників" та інших "ворогів народу". Включаючи священнослужителів та переконаних і активних вірян і т. п. І - в цьому ж контексті - (в т. ч.) малося на увазі повне "скасування" християнства та, назагал, будь-якого релігійного сповідання й світогляду та заснованих на ньому етиці й нормах людської поведінки і співжиття (як, мовляв, світоглядно-шкідливого "опіуму для народу"). А також, приміром, віталося майбутнє "зближення" й, зрештою, остаточне "злиття" всіх народів та етногруп в "єдину наднаціональну спільноту" тощо.
(Одначе від деяких подібних авантюрно-екстремістських і водночас - явно і занадто вже деструктивно-згубних (включаючи, наприклад, певні гіпераморальні та абсурдні і просто небезпечні й, зокрема, пов'язані з т. зв. "сексуальною свободою" тощо) ідей та проектів дещо згодом прагматично довелося відмовитися і згорнути. А дещо - як, приміром, гомосексуальну поведінку та аборти - навіть криміналізувати. А особливо - коли, починаючи з другої половини 20-х рр. і далі, в тогочасному комуно-радянському керівництві, по суті, утвердилася одноосібно-тоталітарна диктатура Сталіна. А от реанімація і масштабне впровадження яких - з новою силою - позначилися вже в останні десятиліття ХХ ст. - на початку ХХІ ст.: у вигляді практичного утвердження в країнах Європи і, загалом, західної (євроатлантичної) цивілізації т. зв. ліво-ліберальної (а фактично - антихристиянсько-неомарксистської) ідеології. І, зокрема, квазі-"політкоректності" ("гіпертолерантності"), "сексуальної революції", агресивної гендерно-гомофільної теорії та відповідного - антидемократичного, за суттю, законодавства й відповідної конкретної практики, радикального фемінізму та т. зв. "екологічного" світогляду, ювенальної юстиції, безмежного "мультикультуралізму" і т. п. Й ці всі огидні викривлення і збочення, що їх певні чинники - зовнішні і внутрішні - дуже активно й настирно прагнуть і силкуються нині будь-що накинути й вкорінити і в незалежній Україні.)
Й, зрозуміла річ, що все зазначене вище не могло не спровокувати спалаху дуже масштабної і запекло-кривавої - т. зв. громадянської війни, передусім, та теренах саме колишньої Російської імперії. Причому, в її перебігу не лише, власне, комуно-більшовицькі чинники, але практично всі сторони того жахливого збройного конфлікту - так чи інакше - були причетні до вельми масштабних і нещадних злочинів. А надто - супроти мирного населення: на соціально-класовому і суспільно-політичному та ідеологічно-світоглядному, а нерідко - в т. ч. - і міжетнічному ґрунті. І чи не найбільше - якраз на українських землях...
І ця, вищезгадана, - воістину зловісно-злочинна ("жовтнева") більшовицька авантюра відбулася, по-перше, напередодні та прямо в перебігу церковного згадування 8 листопада: східними християнами, які живуть за Старим стилем, - св. великомученика Димитрія Солунського. А, по-друге, через якихось 3,5 (біблійне містично-сакральне число) тижні після останньої - (шостої) 13 жовтня, - надприродної з'яви в португальській Фатімі благословенної посланниці Божого Провидіння - Пресвятої Діви Марії. І, як пророче - у своїх посланнях - і застерігала ця праведна представниця Господнього Промислу, в тому часі Росія геть відпала від Бога. Та незабаром деструктивні, негативні свої впливи - як у формі, насамперед, червоного (ліво-більшовицького) екстремізму, так і право-білоемігрантського (чорносотенно-конспірологічного, а надто злобно-юдофобського) шовінізму, - поширила майже на увесь світ. І які, ці впливи, конкретно сприяли появі і розвиткові агресивно-войовничих: передовсім, ліворадикальних - комуністичних, з одного боку, а також крайньо правих - ультранаціоналістичних і расово-ксенофобних рухів, ідеологій та диктатур, з іншого.
В т. ч. їх своєрідних симбіозів (еклектичних мішанин). Й особливо це чітко й незаперечно проявлялося, зокрема, в італійському фашизмі, а також німецькому нацизмі, а надто в його "лівій" течії (до її фізичної ліквідації в 1934 р.). Які немало що запозичили й перейняли в совдепівського комуно-більшовизму (і навпаки). І який, цей комуно-більшовизм, - насправді і за фактичним змістом - був (а згодом іще більш наочно та яскраво виявився і активізувався) як одна з форм агресивного російського імпер-шовінізму.
В т. ч. і ПОДІБНИЙ (великодержавно-шовіністський) аспект (характер) мали, зокрема, і сталінський геноцид-Голодомор в Україні 1932-1933 рр., і винищення Сталіним майже всієї старої - т. зв. "лєнінської гвардії", а також кістяка УАПЦ і переважної більшості української ("розстріляне відродження") та, загалом, іншої національної інтелектуальної та творчої еліти, масові антипольські та антигрецькі (й ін. подібні) репресії, масштабна "зачистка" військових кадрів і т. ін. А надто у перебігу запекло-параноїдного Великого терору 1936-1938 рр. А от у своїй "найбільшій повноті" така опінія, напевно, проявилася вже в перебігу німецько-радянської війни (в т. ч. як репресії-депортації деяких "малих" народів тощо), а особливо - в повоєнний час. І - в т. ч. - у вигляді, наприклад, вимушеної еміграції єпископату та багато кого із священства - відродженої було впродовж 1942-1944 рр. - УАПЦ, ліквідації і репресій проти УГКЦ та пропагандивного "викриття" т. зв. "українського буржуазного націоналізму" і переслідувань його "носіїв".
А також, скажімо, ідеологічно-репресивної кампанії "боротьби з безрідним космополітизмом та ідолопоклонством перед Заходом". І у контексті якої були, зокрема, вчинені затято-ксенофобні, а особливо антисемітські розправи й ув'язнення великої групи митців та інших осіб - очільників і членів (та інших дотичних до) відповідного національного Антифашистського комітету, інспірована зловісно-провокативна "справа лікарів-отруювачів" тощо. І т. д. й т. п.
З іншого ж боку, за наказом Сталіна, - і саме для обслуговування і втілення певних потреб і завдань імперсько-шовіністської політики Кремля (внутрішньої і особливо зовнішньої) - в 1943 р. була "відновлена", по суті й змісту, одержавлена (цезаропапістська) РПЦ МП. Й відповідна діяльність якої відбувалася під пильним і жорстким наглядом і контролем з боку відомих спецслужб.
І в усі ці події та - особливо - у вірогідні подальші перспективи чого, як виглядає, вже не інакше, як ПРЯМО й БЕЗПОСЕРЕДНЬО втрутився Сам Господній Промисел: пізно ввечері 5 березня 1953 р. - після кількаденного, як вважається, непритомного перебування в інсультній комі - Сталін сконав...
Себто: той гіпертонічний напад стався з ним саме у той час - в ніч (чи вранці) 1 березня, коли тогоріч відзначався старозавітній Празник жеребів (Пурим), присвячений спогаду чудесного Божого порятунку й перемоги, описаним в біблійній книзі Естер. А от сама смерть і похорон (відповідно, 5 і 9 березня) Сталіна припали якраз на ті дні, коли виповнилися біблійні містично-сакральні СІМ (довершеної повноти) років після знаменитої Фултонської промови В. Черчілля, а також проведення Львівського псевдособору (1946 р.)...
Правдоподібно, саме на той момент чаша Божого терпіння й довготерпіння цих його вельми довготривалих - нечувано-неймовірних і страхітливо-масштабних та надтяжких злочинів, як мовиться, наповнилася й переповнилася. Та переливалася вже через самі вінця: як, насамперед, у внутрішній, так і, безперечно, зовнішній політиці...
Ну а своєрідним "вінцем" такого, означеного вище, синкретичного і водночас - доволі органічного взаємодоповнення цих двох безбожно-людиноненависницьких крайностей ("братів-близнюків"), по суті, і став сумнозвісний "пакт Молотова-Ріббентропа" - з його зловісним "таємним протоколом". І цей (дочасно-ситуативний) диявольський союз обох агресивно-тоталітарних супертиранів і гіперкатів - Гітлера і Сталіна безпосередньо призвів до вибуху в Європі Другої світової війни. Набагато більш жахливо-страшної і жорстокої, кривавої та спустошливо-руйнівної бійні, ніж Перша світова... (І що, власне, також було передбачено у тих же Фатімських об'явленнях.) І на першому етапі якої обидва "червонопрапорні" агресори діяли, по суті, як головні союзники і спільники у територіальному розбої на Європейському континенті.
І в перебігу цієї війни, зокрема, ІІІ райхом (в т. ч. нерідко і за безпосередньої участі його васалів та колаборантів) були вчинені дуже масштабні й нечувані військові злочини: включаючи Голокост, а також винищення мільйонів полонених червоноармійців, численні масові терористично-каральні акції та, загалом, чимало чого подібного іншого. Ну і, зрозуміло, що тут нацистські людожери активно вивчали, переймали і застосовували (та, безумовно, "творчо" розвивали далі) відповідний досвід і практику отих своїх - криваво-більшовицьких "братів-близнюків"...
Або, як саме про це читаємо у Слові Божому, надзвичайно щільно і масштабно диявольсько-демонічні "ось, темрява землю вкриє, а морок - народи" (Іс.60:2). Тобто "скинутий був великий дракон, древній змій, званий дияволом і сатаною, що спокушає всю вселенну, скинутий на землю, і ангели його скинуті з ним". Й тому чимале "горе тим, що живуть на землі і на морі! Бо зійшов диявол до вас у великій люті, знаючи, що небагато йому лишається часу" (Одкр.12:9,12).
(До речі. і про подібну роль Росії - причому, досить детально й предметно - розповідають і акцентують і деякі біблійні пророчі тексти...)
Між іншим, стратегічний розрахунок і відповідна тактика Сталіна в період, що передував розв'язуванню Другої світової війни, і полягали якраз у тому, щоби, з одного боку, підбурювати і співдіяти у роздмухуванні "пролетарських революцій" і, у підсумку, захопленні вади підвладними йому комуністами і, зокрема, у різних країнах Європи.
А, з іншого, всіляко сприяти й допомагати провокуванню й виникненню та подальшому перебігу збройного конфлікту саме поміж основними європейськими потугами: Німеччиною та її англо-французькими супротивниками. Ну а в певний момент "Ч", коли вони вимушені були б загрузнути і взаємно ослабити одне одного (в цьому виснажливому збройному протистоянні), Червона армія, за задумом кремлівського диктатора, мала б - несподівано й раптово - втрутитися і нанести вельми потужний, нищівний удар "у спину" (їм обом). Ну і логічним результатом якого, зрештою, мала б стати окупація нею чи не всієї Європи - з виходом аж до Атлантичного узбережжя... (І, власне, саме тому Сталін, зокрема, був так зацікавлений у приході до влади в Німеччині нацистської партії, а, по-друге, згодом пішов на укладання з Гітлером вищезгаданого "пакту Молотова-Ріббентропа"...)
Принципово, по суті й змісту, ніяк не змінилася ця агресивно-великодержавна - імперсько-шовіністська сутність російсько-совдепівського комунізму (у внутрі- і зовнішньополітичному аспектах) і після смерті Сталіна. А в окремі періоди - і навіть посилювалася й активізувалася... Ну і нині, як добре відомо, тут - з боку авторитарно-ФСБшного правлячого режиму РФ (країни-агресора й терориста - правонаступниці комуно-совдепівської "імперії зла, безбожництва і беззаконня" та агресивного гітлеризму) - маємо практично все теж саме. Хіба що в дещо іншому ідеологічно-світоглядному забарвленні: міфології т. зв. "русского міра" (й, між іншим, майже повної аналогії запеклого пангерманського націоналізму й шовінізму) - з його псевдо-"православною" складовою... Ну і, зокрема, 24 лютого 2022 р. спалахнув новий і, причому, ще значно масштабніший та криваво-руйнівний і нищівний (та, по суті, близький до геноциду) виток збройної агресії вкрай озвіріло-сатанинського Кремля проти незалежної України... І слава Богу за Україну та її відважних захисників-героїв!
(І, мабуть, також доречним буде тут пригадати одну - неначе "пророчу" історичну деталь. А саме: 9 листопада 1923 р., тобто саме наступного дня, як верховоди та адепти червоно-більшовицького режиму в Росії відзначили 6-ту річницю свого "жовтневого" перевороту, в північнонімецькому Гамбурзі очолюваними Тельманом місцевими комуністами була вчинена спроба збройного заколоту. А того ж самого дня, 9 листопада, вже на півдні Німеччини - в Мюнхені керовані Гітлером тамтешні нацисти вчинили "пивний путч". Й тоді обидва ці намагання обидвох затято-безбожних - "червонопрапорних" екстремістів силоміць ("революційно") захопити владу в регіоні - а затим і по всій країні - зазнали ганебного фіаско...)
Водночас у всемогутнього, премудрого й милостивого Господа визрів і був запущений у дію план-задум: як, урешті-решт, суттєво виправити всю цю "вселенську" ситуацію. Себто спасти й визволити зі смертоносно-пекельних лап того диявола-Люцифера й, зрештою, благословенно зібрати та привести до вічного - блаженного й вельми радісного життя у Божому Царстві ("новому Єрусалимі") величезну кількість людей на всіх континентах і частинах планети Земля.
По-перше. Тут, у цьому контексті, тоді було досить важливим і значущим - поміж різного іншого - нанести рішучу й остаточну поразку, зокрема, запекло-безбожній комуністичній системі всілякого зла і беззаконня. Принаймні, на Європейському континенті. І для конкретного виконання цієї місії - і саме у ДУХОВНОМУ аспекті і ролі - Господнє Провидіння залучило й успішно використало, зокрема, архієпископа Кракова кардинала Кароля ВОЙТИЛУ. Який на власному життєвому досвіді пережив і чудово знав, що являють собою і нацизм, і комунізм. І що його 16 жовтня 1978 р. - і якраз у 32-гу (18+14) річницю виконання вироку Нюрнберзького трибуналу щодо низки головних нацистських воєнних злочинців - католицький церковний конклав обрав черговим - 264-м (33х4) Папою Римським, і який благословенно увійшов у сучасну світову історію під іменем Іоана Павла ІІ.
(І так виглядає, що тоді в московському Кремлі його керманичі таки відчули й зрозуміли, яка - для них та, загалом, усієї їхньої системи - виходить загроза від цього визначного й всуціль боговідданого Господнього служителя. І, до того ж, - переконаного й послідовного українофіла. Й, відповідно, спробували було - шляхом організації й здійснення відомого теракту 13 травня 1981 р. - його усунути фізично. І що також було пророче передбачено у тих - згаданих вище Фатімських об'явленнях: і саме за 64 роки до того...)
Крім того, в цьому послабленні, розхитуванні і падінні совдепівського та, в цілому, європейського комунізму також неабиякий вплив мав і інший, але вже суто політичного ґатунку, світовий лідер - Рональд РЕЙҐАН, 40-й президент США (1981-1989), а до того - 33-й губернатор Каліфорнії (1967-1975). Глибоко віруючий християнин, який - опріч іншого - активно й послідовно пропагував і практично відстоював та впроваджував прагматично-консервативні, в т. ч. просімейні та інші біблійні погляди і морально-етичні цінності.
І, до речі, якраз упродовж 1982-1985 рр. - буквально один за одним - помирають чотири ключові і найбільш реакційно-одіозні фігури, в т. ч. провідні українофобствуючі безбожники, у тодішній комуно-кремлівській верхівці: Суслов, Брежнєв, Андропов і Черненко. І саме після того в СРСР і розпочався період горбачовської т. зв. "перестройки".
І от - уже на зламі 80-90-х рр. ХХ ст., і починаючи якраз з (тоді ще) переважно християнської (і, головно, римо-католицької) Польщі (як, безумовно, найслабшому "ланцюжку" у тогочасній комуністичній системі в Європі), - дуже швидко розвалюється т. зв. "європейський соцтабір". Слідом за яким 1991 р. розпадається, власне, і Московська комуно-совдепівська імперія, з-під тоталітарно-шовіністського ярма якої на волю виходить і відновлює свою національно-державну самостійність і незалежність, зокрема, Україна. І яку св. Папа Іоан Павло ІІ пророче називав "лабораторією екуменізму" (у значенні досягнення ХРИСТИЯНСЬКОЇ єдності).
По-друге. Для успішної реалізації цих Своїх ПОДАЛЬШИХ намірів і замислів - і саме вже на завершальному етапі Історії спасіння людського роду - "в останні роки" і "в останні дні" (Єз.38:8,16) Божий Промисел визначив особливо важливу - євангелізаційну і екуменічну місію і роль, зокрема і якраз, різноликого і відновленого у Святому Дусі та Його дарах і плодах правдивого й соборно-єдиного українського християнства. Тобто Свого істинного новозавітнього Божого люду, який замешкує країну, де столицею є Його святий і славний ІІ Єрусалим на Дніпровських пагорбах і крутосхилах (Київ).
І про все це - про цю місію і роль праведного й різнобарвного народу Божого "нового завіту" і саме "із землі північної" (щодо близькосхідного регіону - України) - також знаходимо відповідні пророцтва й обітниці в Слові Божому (й, зокрема, в Єр.3:17,18; 31:8,31; Зах.6:8,15). І саме в цей наш, а надто - в усій грядущій "повноті" есхатологічного періоду. Іншими словами, це саме той період, коли "Той, Хто почав у вас добре діло, вершитиме його аж до дня Ісуса Христа" (Флп.1:6). Амінь.
[Так от, на цьому порталі опубліковані актуальні роздуми і спостереження на цю (та деяку дотичну до неї) тематику. І з якими можна ознайомитися, якщо в Пошуковій системі Кіріоса (чи ukr.net) набрати й відкрити такий текст (заголовок): "Вхід Господній в Єрусалим - Кіріос". А також: "23 червня - Святого священномученика Тимотея - Кіріос".]