В цей день Церква Свята (східного обряду, що живе і служить за Юліанським календарем) віддає честь пам'яті святого пророка Авдія та святого мученика Варлаама.
Дуже маленька ця книга св. пророка Авдія - всього-навсього одна глава. І та - не надто велика за своїм обсягом. І от коли уважно читаєш і роздумуєш, зокрема, над змістом буквально кількох її віршів - з 10 по 14, то важко позбутися цього враження. Тобто, що Святий Дух у Своїх видіннях для Авдія неначе відкрив йому деякі події, факти і навіть окремі реальні сцени, що - так чи так - пов'язані, в т. ч., приміром, з дуже й дуже далеким від його історичної доби періодом 2-ї світової війни.
Перед очима начебто проходять деякі характерні і жахливі деталі й подробиці і - поміж певного іншого - скажімо, трагедії Голокосту. І саме "Голокосту куль", який мав місце, головним чином, на більшості окупованих нацистами теренів Східної Європи. Причому, тих страхітливих злочинів, вчинених не лише - власне й безпосередньо - кривавими бузувірами-нацистами. А й часом співдії ним у цьому і декого з числа місцевого населення. Й інколи навіть просто тривіальних сусідів. Тобто всіх тих, хто став і був колаборантом: і "ти був як один з них" (Авд.1:11).
В т. ч. там же - словами Самого Господа - вказується і наголошується, що "не варто було б тобі входити у ворота народу Мого в день нещастя його і навіть дивитися на недолю його у день загибелі його, ні торкатися майна його в день біди його, ні стояти на перехрестях для убивання тих, що біжать із нього, ні видавати уцілілих з нього у день біди" (Авд.1:13,14).
І віднині цей "голос крови брата твого волає до Мене від землі; і нині проклятий ти від землі, що розкрила вуста свої прийняти кров брата твого від руки твоєї" (Бут.4:10,11). Бо всі люди на землі - улюблені створіння і діти Божі, а, значить, по суті, - брати.
Власне, багато в чому подібні й схожі події і факти, коли підступно й цинічно діяв усе той же - заздрісно-братовбивчий і самогубний "дух Каїна", мали місце, наприклад, й при здійсненні гітлерівськими катами та їх союзниками - і нерідко за співучасті тих же колаборантів - різних карально-репресивних акцій тощо. А також, приміром, під час вчиненого кремлівсько-сталінським режимом геноциду-Голодомору в Україні 1932-1933 рр. І т. п.
Загальновідомо, що по закінченні 2-ї світової війни у Нюрнберзі - перед судом Міжнародного воєнного трибуналу у складі держав-переможниць - постала ціла група головних нацистських воєнних злочинців. (І тут, мабуть дуже символічно і знаково, що початок роботи цього трибуналу в листопаді 1945 р. ознаменувало церковне (за Юліанським календарем) вшанування св. Архистратига Божого Михаїла, а от виконання у жовтні 1946 р. судового вироку щодо низки з тих - звинувачуваних нацистських ватажків - майже збіглося зі святом Покрову Пресвятої Богородиці!) Крім того, в той же період, а також упродовж кількох наступних десятиліть, у різних країнах відбулося чимало судових процесів над воєнними злочинцями - різного статусу і "рангу".
Разом з тим не секрет, що багатьом нацистським (як також і фашистським та колаборантським) воєнним злочинцям вдалося уникнути лави підсудних та належного покарання за все скоєне ними. В т. ч. - опріч іншого - скориставшись т. зв. "щурячими стежками", знайти собі сховище-притулок, наприклад, в деяких країнах Південної та Північної Америки чи, скажімо, Близького Сходу тощо. Тобто, зокрема, у тих місцевих радикально-націоналістичних арабських режимів, підтримуваних комуно-совдепівським Кремлем, котрі не раз (як це мало місце, приміром, у 1967 і 1973 рр.) пробували було силою зброї - переважно, радянського виробництва - "скинути в море" з Обіцяної Святої Землі тамтешній старозавітній вибраний народ. Себто: готуючи цю суцільну "етнозачистку" (фактично - злочин геноциду), таким чином вони прагнули геть знищити його власну незалежну державу, яка 1948 р. відродилася - згідно численних пророцтв і обітниць Божого Слова.
До речі. Подібно до того й існування незалежної, соборної і демократичної Української держави, що 1991 р. відновилася - і теж відповідно до волі й плану-задуму Божого Промислу, - також декому не дає спокою: ні вдень, ні вночі. Тобто: це постійно і гостро "муляє очі" та "вельми ображає" імперсько-шовіністську свідомість (їхні міфологеми "русского міра") низці відомих і - принаймні, багато в чому - ідейно-світоглядних однодумців і послідовників Сталіна і Гітлера в сучасній "первопрестольній" Москві! І які увесь цей час, а особливо цинічно-відверто - починаючи від 2014 р. і далі - збройно-гібридними методами намагаються геть "виправити" цю, за їх переконанням, "прикру історичну помилку" і "непорозуміння"... І от наприкінці лютого 2022 р. розпочався новий і, причому, ще значно масштабніший та криваво-руйнівний і нищівний виток цієї агресії вкрай озвіріло-сатанинського Кремля проти України...
Й тому залишається дуже прикрим історичним фактом і та сумна обставина, що отой інший криваво-"червонопрапорний", за суттю і змістом, "брат-близнюк" нацизму - агресивний тоталітарний комунізм, на превеликий жаль, так і не був ЮРИДИЧНО засуджений міжнародним співтовариством.
Тим не менше. В цій же пророчій книзі св. Авдія - вельми чітко й виразно - акцентується та думка й обітниця, що, зрештою, від праведного й справедливого Божого суду і заслуженої відплати не втече і не сховається жоден з подібних убивць-душогубів та їхніх спідручних і спільників. А також і різні й усілякі інші - НЕРОЗКАЯНІ покидьки й беззаконники, нечестивці і мерзотники! І число яких нині, на жаль, неминуче множиться, оскільки надзвичайно оті диявольсько-демонічні "ось, темрява землю вкриває, а морок - народи" (Іс.60:2). Й чимале "горе тим, що живуть на землі і на морі! Бо зійшов диявол до вас у великій люті, знаючи, що небагато йому залишається часу" (Одкр.12:12).
Інакше кажучи, дуже схоже, що той час, коли, в кінці-кінців, таки цей судний "настане день Господній, великий і страшний" (Іоїл 2:31), не надто вже і такий супердалекий та надалі довгоочікуваний. Тим паче, що, як каже і акцентує Сам Господь, "бо ось, у ті дні і у той саме час, коли Я [належно] поверну полон Іуди і Єрусалима, Я зберу всі народи, і приведу їх у долину Іосафата, і там учиню над ними суд за народ Мій і спадщину Мою, Ізраїля" - Божий народ Старого й Нового Завітів (Іоїл 3:1,2). Адже: "бо той, хто торкається вас, торкається зіниці ока Його [Бога-Творця]" (Зах.1:8,11). Водночас "Я благословлю тих, що благословляють тебе" - насіння (нащадків і спадкоємців) старозавітнього патріарха Авраама: за тілом і за духом (Бут.12:3).
Іншими словами. Христос Спаситель - серед дечого іншого - наразі попереджає і застерігає, що "ось, прийду скоро, відомщення Моє зі Мною, щоб [справедливо] воздати кожному за [всіма] ділами його" (Одкр.22:12). Кожному й, загалом, УСІМ - без винятку - людям, які коли-небудь жили, живуть і ще житимуть на цій нашій планеті Земля. А особливо - по заслугах відплатити самому дияволу-Люциферу та його демонам і бісам, а також Антихристу та його лжепророку й безпосереднім їхнім спідручним: топ-представникам і функціонерам наднаціональних бізнесово-олігархічно-політичних "світових залаштунків" (тіньового "світового уряду"). І, назагал, усім і всяким іншим, "хто любить і чинить неправду" (Одкр.22:15). Неправду й несправедливість, різноманітні гидоту, збочення і беззаконня, включаючи ґендерно-содомофільні та всілякі інші.
В т. ч., приміром, нині ті НЕРОЗКАЯНІ затято-безбожні владоможці (включаючи і Україну), хто - під тиском вищезгаданої глобалістичної "світової еліти" - силоміць та зухвало-цинічно нав'язують цю - доволі сумнівну й тривожну, причому примусово-багаторазову тотальну "вакцинацію" (начебто) у зв'язку з т. зв. "пандемією коронавірусу". Та на підставі чого брутально обмежують і нищать фундаментальні демократичні права і свободи, а особливо цинічно-безпардонно й облудно дискримінують і зневажають "нещеплених" громадян.
Крім того, зважаючи на реальну перспективу значного збільшення міграції в Україну вихідців, головним чином, з різних азійсько-африканських, тобто, здебільшого, мусульманських країн, маємо певні підстави прогнозувати можливу активізацію і у нас ісламістського - в т. ч. войовничо-антихристиянського - екстремізму.
З іншої сторони. "І буде: хто [вчасно та щиросердно - в стані покаянно-скрушеного духа і благоговіння перед словом Божим] прикличе ім'я Господнє [Христа-Месії], спасеться". І якраз у правдивій і соборній Церкві Божій і "буде спасіння, як [про це] сказав Господь" (Іоїл 2:32; Іс.66:2). І таким чином до Христового "спасіння" остаточно й благословенно "ввійде повна кількість язичників", разом з якими й "увесь Ізраїль спасеться" (Рим.11:11,25,26).
"Амінь. Так, гряди, Господи Ісусе!" (Одкр.22:20).
А тепер - слово митрополиту Димитрію Тупталу (Ростовському) з його життєписами згаданих вище св. пророка Авдія та св. мученика Варлаама.
* * *
Святий пророк Авдій був із землі Сихемської, із села Витахарамського, служив-бо при дворі царів ізраїльських і був будівничим дому в царя Ахава. Боявся ж Господа вельми від юності своєї, і коли ледь не увесь Ізраїль одступив од Бога й поклонився поганому Ваалу, він таємно служив єдиному отців своїх істинному Богові, Який спас Ізраїль од Єгипту і провів через Червоне море по сухому. Коли ж беззаконна Єзавель шукала, щоб вигубити всіх Господніх пророків, то Авдій узяв сотню пророків та й сховав їх по п'ятдесяти чоловіка в печері й годував їх хлібом та водою у час голоду, що був у дні Іллі. Якось закликав Ахав Авдія і сказав до нього: "Ідімо по краю до всіх водних джерел та до всіх потоків, — може, знайдемо трави, щоб годувати коня та мула, аби остання худоба не загинула", "І поділили вони собі край, щоб перейти по ньому: Ахав пішов однією дорогою сам, Авдій пішов сам другою дорогого". "І був Авдій у дорозі, аж ось Ілля назустріч йому. Побачив Авдій Іллю і поспішив поклонитися йому, і впав на обличчя своє та й сказав: "Чи то ти, пане мій Ілле?" І рече Ілля до Авдія: "Я. Іди скажи панові своєму: "Ось тут Ілля!" Сказав Авдій: "Немає народу в царстві пана мого, де не шукав би тебе, що туди не посилав би", і в усіх землях своїх не знайшов тебе, тепер же кажеш мені, щоб ішов звістити панові моєму про тебе.
І коли буде так, що я відійду від тебе, і дух Господній візьме тебе в землю невідому, а я ж звіщу Ахаву, і не знайде тебе — тоді мене заб'є. Не посилай-бо мене до нього звістити про тебе". І сказав Ілля: "Як живий Господь Сил, що я стою перед Його лицем, — сьогодні я покажуся Ахавові". І пішов Авдій назустріч Ахаву та й сповістив йому теє про святого пророка Іллю. І сталося, коли Ахав побачив Іллю, викрив Ілля його в блуді його. Тут учинив преславне чудо: вогонь звів із небес на жертви і води, як про те пишеться в книгах Царів. Коли це побачив Авдій, радів на всемогутню силу Бога свого і розпалився любов'ю до Нього, і ревністю до Нього палав, і дбаліше служив Йому, ходячи у законах Його. По тому помер Ахав, а по ньому син його Охозій прийняв Ізраїльське царство. Авдій у той час служив у воїнському чині, і він, за свідченням святих отців, був одним із трьох п'ятдесятників, що їх посилали від Охозії до Іллі-пророка. З них двох спалив вогонь, що впав із неба на них за словом пророчим, третій же п'ятдесятник, яким був Авдій, був помилуваний. Приступив-бо зі смиренням до святого Іллі-пророка, уклякнув перед Іллею і молив його, кажучи: "Чоловіче Божий, пожалій душу мою і душу рабів твоїх цих п'ятдесяти перед очима твоїми". Пожалів — бо Ілля його, і встав, і пішов з ним до царя. Відтоді залишив Авдій царську службу і пішов слідом святого пророка Іллі, і прийняв духа пророцтва, бо пророків Господь зберіг і живив, і пророку наслідував. Помер же і похований був із отцями своїми.
Святий мученик Варлаам був із Антіохії Сирійської, старий літами; через те, що сповідував ім'я Ісуса Христа, схоплений був і приведений до нечестивого князя на суд. Його принуджували принести жертву ідолам, а коли не повинувався, численні дістав рани та муки за Христа, Господа свого: спершу жилами немилосердно битий, тоді кігтями залізними шарпаний був. По тому повели його нечестиві до ідольського храму і в ньому, за повелінням мучителевим, над жертовником, що мав запалений вогонь, простягли руку його і поклали на неї вугілля розжарене із Ливаном, щоб кинув його на жертовника поганих богів їхніх, — гадали, що палюче вугілля утримати на руці мученик не стерпить і кине його із Ливаном перед ідолами. І коли б це учинив, хотіли сказати йому: "Ось уже приніс ти жертву богам нашим". Але не побачили, чого бажали, окаянні: Христовий-бо мученик стояв, ніби стовп непорушний, тримаючи в руці своїй розпалений вогонь, і виявився сильніший від міді та заліза, і доти на руці вогонь тримав, доки згоріли пальці його і з вогнем на землю впали. Одначе він не рухнув руки своєї, не кинув на олтаря перед ідолами вугілля із Ливаном. Таким мужнім та непорушним виявився міцний страждалець та воїн Христовий і в доброму ісповіданні віддав душу свою Богові.
Згідно "Житія святих" Димитрія Туптала (Ростовського).