Індульгенція
Відпуст тимчасової кари

  Мабуть кожен з вас чув це слово, принаймні у школі на уроці історії. І, як правило, у негативному забарвленні. Нас вчили, що Папа продавав прощення за гріхи. Але мало хто знає, що індульгенція – це той самий відпуст, який ми отримуємо сьогодні у Службі Божій чи на прощах до святих місць. Отже, Церква, незважаючи на обвинувачення  в історії, продовжує уділяти індульгенції. І якщо Церква щось установляє, то це тільки тому, що хоче добра для нас. Яке добро криється в індульгенції? Що корисного для нашої душі вона може принести? Як її можна отримати? Про все це ми поговоримо у нашій програмі.

 

Після кожної Сповіді людина очищається від провини за свої гріхи. Однак, їй залишається кара. Тобто, душа знаходиться у освячуючій ласці, але ще потребує заплатити за вчинене зло. Платити можна по-різному: молитвою, ділами милосердя, прощами і т.д. Якщо людина не встигла заплатити за всі свої гріхи на землі, зробить це в Чистилищі.

Зробимо порівняння. Уявімо собі якусь операцію: наприклад, пересадку серця.  Нове серце рятує життя пацієнта. Він звільняється від певної смерті. Але коли операція успішно завершилась, все одно потрібно ще цілковитого виздоровлення після операції (післяопераційний період). Так само стається, коли прощаються гріхи. Грішник врятований, тобто звільнений від вічної кари за гріхи. Однак йому потрібно цілковите видужання від ран, нанесених гріхом. Тобто, потрібно очиститись через тимчасову кару. Однак, Бог у своєму милосерді був настільки добрий, що залишив для нас дуже багато способів очиститися ще за нашого земного життя. Один з них – відпусти тимчасової кари чи індульгенції, які уділяє Церква у певний час, у певних місцях і при певних умовах. Це якби після операції раптом вилікувалися усі рани у швидкий і простий спосіб.

Хтось може запитати, яке Церква має право відпускати покарання? Хіба це не належить тільки Богу? Має. Право, яке залишив їй сам Господь: „ що розв’яжете на землі, буде розв’язане і на небі ”. Саме Церкві були дані ключі від небесних скарбів. Одним із цих скарбів є святі і їх жертви за себе і за тих, хто не знає Бога. Саме зі скарбів цих жертв – жертв Христа, Марії і святих – Церква бере, щоб відплатити за наші гріхи.

 

Отже, що таке індульгенція? ККЦ говорить: „Індульгенція – це відпуст перед Богом тимчасової кари за гріхи, вже прощені стосовно вини, який готовий до цього вірний, виконуючи певні умови, дістає за посередництвом Церкви, яка, як адміністраторка Відкуплення, розподіляє і застосовує з авторитетом скарб святості Христа і святих”.

 

Відпуст чи індульгенція може бути повним або частковим, залежно від того чи відпускає усе покарання за гріхи або лише його частину.

Відпуст не можна здобувати для іншої особи, яка ще живе, але можна застосовувати для мертвих. Бо ККЦ навчає, що померлі є також  нашими братами і сестрами у Церкві, тому ми можемо допомогти їм зменшити покарання за їх гріхи, здобуваючи для них відпусти.

 

Відпусти мають бути невід’ємною частиною християнського життя. Вони не даються, щоб люди знайшли легший шлях для прощення гріхів, обминаючи покуту. Відпуст – це допомога від Церкви для навернення людей, запрошення до добрих діл і вияв Божого милосердя, коли людина матиме платити за гріхи.

ККЦ навчає: „ Індульгенції отримуються Церквою в силу влади зв’язувати і розв’язувати, яка була дана Ісусом Христом, заступаються за християнина і відкривають йому скарби заслуг Христових і усіх святих, щоб отримати від Отця милосердне прощення тимчасової кари, заслуженої за його гріхи. Тому Церква не тільки хоче прибігати по допомогу цьому християнину, але також спонукати його до діл побожності, покути і милосердя ”.

 

Щоб краще зрозуміти, чому Церква застосовує відпусти, потрібно перш за все зрозуміти, що гріх має подвійний наслідок. Важкий гріх позбавляє нас освячуючої ласки і робить недоступним вічне життя. Це називається вічна кара за гріхи. Від неї індульгенція не звільняє.

З іншого боку, будь-який гріх веде за собою невпорядковану прив’язаність до створінь і, як наслідок, потребу очищення, чи то тепер чи то у Чистилищі. Це очищення називається тимчасовою карою за гріхи. Індульгенція – це спосіб звільнитись від тимчасової кари. До речі, кари як такі не потрібно розуміти як помсту зі сторони Бога, але як щось, що природньо випливає з гріха, є його неминучим наслідком. Глибоко внутрішнє навернення, що випливає з любові, може стати очищенням за гріх, таким чином, що вже не існуватиме жодної кари.

 

 Звертаючись до історії, ми дізнаємось, що царі античного Єгипту святкували ювілей що 30 років. Він полягав у повторенні обряду коронування, що служило для того, щоб затвердити його королівську владу, тому що у такому випадку освячувалась божественна влада фараона. Перша згадка про ці обряди походить з 3100 року до Христа. Народ  у той момент святкував і був прощений у багатьох речах.

 

 Ювілей у євреїв означає назву року, який посвячувався Богові і відпочинку, та згідно закону повинен був відмічатися кожних 50 років. Цей термін перейшов до християн.

Святий чи ювілейний рік у християн означає привілейований рік, у який прочани, які приїжджають до Риму, отримують повний відпуст. Перший ювілейний рік святкувався у 1300 році, проголошений Боніфатієм VIII. Папа з особливих причин може вводити інші ювілейні роки. З тих пір святкувалося 125 ювілеїв: 25 звичайних і 100 надзвичайних, серед яких універсальні, тобто ті, що стосуються Вселенської Церкви, партикулярні і місцеві. Ювілейний рік триває один рік від Різдва до Різдва. Проміжок між ювілейними роками має бути регулярним: 50 років або 25, згідно Папи Павла II. Починається з відкриття Святих дверей у базиліці Святого Петра. Вірні повинні відвідати базиліки Святого Петра і Святого Павла, а також Лютеранський собор і собор Санта Марія Маджоре. Вірні повинні каятися у своїх гріхах, сповідатися і молитися у наміреннях Святішого Отця.  Блаженний Іван-Павло ІІ увів ще підготовчі роки до ювілейного року.

 

У Середньовіччі вийшла так звана „Булла Хрестового Походу”. Згідно цього документу вірні мали можливість отримувати індульгенці через милостиню. Зібрані кошти йшли на хрестові походи і відвоювання Святих місць. Цей привілей був скасований Павлом VI у 1966 році у його апостольській конституції Paenitemini.

Конфлікт через індульгенції почався у Церкві з розколом Мартіна Лютера з Римською Церквою. Папа Лев Х дав 31 травня 1515 року індульгенцію тим, які дадуть милостиню на завершення собору Святого Петра у Римі. Йоган Тетцель, домініканський монах, був висланий у одну з єпархій, щоб проповідувати про індульгенцію. З цієї причини виникло багато зловживань, які обурювали людей. Авгутинський монах Лютер також хотів проповідувати і пішов ще далі, атакуючи саме коріння індульгенцій. 31 жовтня 1517 року у надвечір’я свята Всіх Святих, після прибуття Тетцеля, він повісив на дверях церкви у Вітенбергу 95 тез латинською мовою, у яких атакував систему індульгенцій. Стверджував, що папські індульгенції не можуть бути нічим іншим, як знищенням кари, яку дав сам Папа. Ця подія дала початок протестантизму. Ці тези були засуджені Папою у 1519 році буллою Exurge, Domine, яку Лютер прилюдно спалив на площі у Вітенберзі.

 

Вже Константинопольський Собор підтвердив практику індульгенцій. Тридентійський собор вперше проголосив цю доктрину. Він сказав, що індульгенції є дуже корисними для християн, що має бути проклятим кожен, хто заперечуватиме владу Церкви давати їх. Однак, як наголошував Собор, потібно бути обережним у роздаванні індульгенцій, щоб це не привело до занепаду церковної дисципліни. Собор наполягав на виправлені зловживань індульгенціями, які спричинили стільки атак проти цієї практики у Церкві.

 

Дехто каже, що індульгенція – це легкий спосіб уникнути пекла. Купив відпуст – і в раю. Досить поширена помилка, спричинена незнанням. Індульгенції звільняють тільки від тимчасової кари, і не можуть звільнити від вічного покарання у пеклі. Як тільки людина туди потрапляє, немає повороту назад, ніяка кількість відпустів її звідти не звільнить. Єдиний спосіб уникнути пекла – це звернення до Божого милосердя протягом нашого земного життя. Після смерті наше призначення вже не зміниться: Єв. 9, 27

 

Хтось каже, що можна купити прощення через індульгенцію. Це також незнання. Адже індульгенція вже містить у собі попереднє прощення. Церква навчає, що „Індульгенція – це прощення перед Богом тимчасової кари за гріхи, вже прощені стосовно вини”. Індульгенція не прощає гріхів. Але зменшує кару, яка залишається після прощення гріхів.

 

 Ще інші кажуть: „Якщо Церква має владу звільнити від кари усіх людей, чому не робить?” Тому що Бог не хоче, щоб вона так робила. Бог установив тимчасову кару, яка має різні функції. Наприклад, дисциплінарну, як батьки, що карають своїх дітей. Крім того, Церква не може звільнити всіх людей від тимчасової кари, тому що для цього вимагається бажання і готовність самої людини. Так як каяття і віра потрібні для звільнення від вічної кари, вони потрібні і для звільнення від тимчасової кари.

 

 Ще одна помилка каже, що Людина може купити індульгенцію. Тридентійський Собор установив суворі правила щодо уділення відпустів через попередні зловживання. У 1567 році Папа Пій V відмінив усі індульгенції, які несли за собою фінанси. Індульгенції розвиваються на основі глибоких роздумів над Тайною Примирення. Вони є лише способом зменшити покуту за гріх.

 

 Наступна помилка полягала у твердженні, що індульгенція зменшить строк перебування у Чистилищі на певну кількість днів. Число днів, які давав відпуст, відповідав певному періоду покарання, яке людина мала відбувати протягом земного життя. Скільки якась людина має бути у Чистилищі ніхто не знає. До ІІ Ватиканського Собору говорилося, що кожен відпуст зменшував певну кількість днів покарання людини. Наприклад, людина могла здобути відпуст на 300 днів. Але люди плутали слово „днів” з днями, які маємо у земному житті. Вони думали, що у чистилищі існує час, який можна рахувати у математичний спосіб. Насправді число днів, яке давав відпуст, ніколи не означало той час, який ми розуміємо. Розумілося, що людині давалося часткове прощення кари. Подібно до того, як давні християни здобували прощення кари за добрі діла, які робили протягом певної кількості днів. Щоб уникнути плутанини, Павло VI видав підручник про індульгенції. Сьогодні вже не існує відпустів на певну кількість днів. Але індульгенції можуть бути повнимим чи частковими. Тільки Бог може знати, на скільки ефективним є частковий відпуст або чи насправді людина прийняла повний відпуст.

 

 Ще дехто може вважати, що людина може здобути відпуст, щоб були прощені її майбутні гріхи. Церква завжди навчала, що індульгенції стосуються вже вчинених гріхів. Індульгенція – це не дозвіл грішити, ані не прощення гріхів, тим більше не прощення майбутніх гріхів. Її ласки падають на провини, зроблені перед тим.

 

Які умови потрібно виконати, щоб отримати відпуст?

Щоб індульгенція принесла людині користь, вона має бути хрещеною, перебувати у стані ласки. Це загальні чи базові вимоги, щоб не впасти у забобон, ніби відпуст – це щось магічне.

Якщо особа вже має ці умови, вона повинна мати намір отримати відпуст та виконати необхідні для цього умови.

 

 Існує багато можливостей здобути повний відпуст. Назвемо тільки декілька з них:

- молитва Хресної Дороги: перед стаціями, переходячи з однієї до другої, розважаючи над сценами з хоча б однією молитвою вголос.

- молитва на вервиці: що молиться у церкві, у родині чи спільноті. Досить молитися тільки 5 з 15 таїнств, розважаючи над таїнствами, які молимося.

- Поклоніння Свтим Тайнам принаймні півгодини.

- Духовні Вправи чи подібні реколекції, що тривають принаймні 3 дні.

 

 - Папське благословення Urbi el Orbi, що також дійсне через радіо і телебачення.

- 25, 50 чи 60 років священства. Тоді відпуст дається священику-ювіляру та поширюється на тих, хто бере з ним участь у Службі Божій.

- Читання Святого Письма: принаймні півгодини.

- Відвідини парафіяльної церкви у храмове свято і 2 серпня (день святого Франциска; день  пам’яті святого пророка Іллі).

- Відвідини церкви чи вівтаря у день посвячення, молячись Отче наш чи Вірую.

- Використання у день святих Петра і Павла якоїсь побожної речі, благословенної Папою чи єпископом, молячись Вірую.

- Перша Служба нововисвяченого священика, що поширюється також на тих, хто бере у ній участь.

- Перше Причастя дає відпуст особі, що його приймає, і тим, хто його супроводжує.

- Прощі до певних святинь у дні, коли місцевий єпископ оголошує повний відпуст.

 

Існують також  умови повного відпусту

Щоб здобути повний відпуст, крім відмови від гріха, чи то важкого, чи легкого, потрібно молитися чи робити діла, яких вимагає відпуст, виконуючи 3 умови: 

Сповідь

Причастя

Молитва у наміренні Святішого Отця.

Однією тільки Сповіддю можна здобути декілька повних відпустів. Тоді як  одним Причастям і молитвою у наміреннях Святішого отця здобувається тільки один повний відпуст. Ці три умови можуть бути виконані декілька днів перед чи після молитви чи діла, яких вимагає індульгенція, але доцільно отримати Причастя і молитися у намірах Папи того ж дня.

Молитися у намірах Святішого Отця означає молитися хоча б один Отче наш і Богородице Діво за ті потреби, які Папа бачить на даний момент у Церкві. Однак вірний може вибрати будь-який спосіб молитви, згідно своєї побожності.

Повний відпуст можна здобути тільки раз у день, але вірний також може здобути провний відпуст у момент смерті, навіть якщо вже мав у той день інший повний відпуст.

 

Частковий відпуст можна здобути декілька разів на день, якщо тільки не вказано зворотнього. Частковий відпуст дають наступні молитви: Богородице Діво, вервиця, Вірую, молитва за покликання, молитва за єдність християн, молитва до святого у його день,

- "Ангеле хоронителю мій...".

- "Помилуй мене, Боже..." (Псалом 50).

- "Під твою милість..." (Sub tuum praesidium).

- "Зі святими упокой, Христе..." Застосовується до померлих.

- "Величає душа моя Господа..." (Magnificat).

 

- Поклоніння Святим Тайнам

- Акт жалю за гріхи

- Читання Святого Письма

- Духовне Причастя

- Будь-який акт віри, надії, любові.

- Молитва розумова

- Викладання чи навчання християнськоїх доктрини

- Знак хреста з відповідними словами

- Використання побожних речей з відповідним благословенням

 

 Які є загальні умови часткового відпусту ?

Частковий відпуст дається вірним християнам, які виконують свої обов’язки і переносять страждання та труднощі життя, підносячи свою душу до Бога з покірною довірою, додаючи, хоч і тільки розумово, побожний заклик.

Частковий відпуст дається християнину, якщо він, зворушений Духом Святим, віддає себе чи своє добро на службу потребуючим братам.

Частковий відпуст дається християнину, який з духом покути позбавляє себе якоїсь речі, що йому подобається і є дозволеною.

Тобто, кожне добре діло, кожна послуга ближньому, кожен акт віри у момент випробування може зменшити нам тимчасову кару за гріхи, якщо ми покладемо відповідний намір.

 

 Має зміст говорити сьогодні про індульгенції?

Звичайно, так, тому що завжди має зміст проголошувати дива любові Божої. Показувати Христа, який приймає кожну людину і через таїнство Церкви говорить, як сказав колись до паралітика: „ Прощаються тобі гріхи твої, бери своє ложе і йди ”. Він не тільки прощає наші провини, але також через Церкву лікує наші рани лікувальним бальзамом своїх безкінечних заслуг і любов’ю святих.

 

Отже, дорогі друзі, скористаймося з цього величезного скарбу Церкви, яким є відпуст. Як ми чули, вона дарує нам стільки можливостей, щоб позбутися кари за наші гріхи. Можливостей, які самі по собі є майже нічим у порівнянні з образою, яку ми наносимо Богу кожним нашим гріхом. І тільки тому, що Боже милосердя є вищим за нашу нікчемність, ми маємо змогу так легко здобути небо. Потрібно тільки звернутися до Церкви по допомогу – по відпусти.

 

                                                                                        Використаний матеріал з архіву

Згромадження Воплоченого Слова

та  радіохвилі „Дзвони”

 (м. Івано-Франківськ)