Якось батько з сином і осликом у полуденну спеку подорожував по курних вулицях.

Батько сидів на ослі, а син вів його за вуздечку.

- Бідний хлопчик, - сказав перехожий, його маленькі ніжки ледь поспівають за ослом. Як ти можеш ліниво сидіти на віслюку, коли бачиш, що хлопчик зовсім вибився з сил?

Батько прийняв його слова близько до серця. Коли вони завернули за ріг, він зліз з осла і велів сину сісти на нього.

Дуже скоро їм зустрів інший чолові. Гучним голосом він сказав:

- Як не соромно! Малий сидить верхи на ослі, як султан, а його бідний старий батько біжить слідом!

Хлопчик дуже засмутився від цих слів і попросив батька сісти на ослика позаду нього.

- Люди добрі, бачили ви де-небудь подібне? - Заголосила жінка. - Так мучити тварину! У бідного ослика вже провис хребет, а старий і молодий ледарі сидять на ньому, ніби він диван! Нещасна істота!

Не кажучи ні слова, батько і син, осоромлені жінкою, злізли з ослика. Ледь вони зробили кілька кроків, як на шляху зустрілася людина, яка стала насміхатися над ними:

- Чого це ваш осел нічого не робить? Не приносить ніякої користі - навіть не везе кого-небудь з вас на собі?

Батько сунув ослику повну пригорщу соломи і поклав руку на плече сина:

- Що б ми не робили, - сказав він, обов'язково знайдеться хтось, хто з нами буде не згоден. Я думаю, що ми самі повинні вирішувати, як нам йти, що робити і як нам жити.