Андріївська церква – перлина Києва

Когда Андрей учил в Синопе и прибыл в Корсунь, узнал он, что недалеко от Корсуня есть устье Днепра, и захотел отправиться в Рим, и проплыл в устье днепровское, и оттуда отправился вверх по Днепру. И случилось так, что он пришел и стал под горами на берегу. И утром встал и сказал ученикам, которые были с ним: "Видите ли горы эти? На этих горах засияет благодать Божья, будет город большой, и соорудит Бог много церквей." И сойдя на горы эти, благословил их, и поставил крест, и помолился Богу, и сошел из горы этой, где со временем будет Киев, и пошел вверх по Днепру...
Так Нестор-Літописець в "Повісті врем'яних літ" розповідає легенду про перебування першого з апостолів Христа на київській землі.

Міфи та легенди

Багато легенд пов'язано з місцевістю, де нині знаходиться Андріївська церква – прославлений пам'ятник архітектури XVІІІ сторіччя. Тут було найдавніше поселення, засноване полянським князем Києм разом зі своїми молодшими братами Щеком, Хоривом і сестрою Либідь, це поселення пізніше перетворилося в місто Київ. У давні часи на височині правобережного Дніпра в районі Андріївської гори перебувало слов'янське язичеське капище головного слов'янського бога Перуна, оточеного іншими богами язичеського культу. Лівіше перебували князівські палаци, а згодом і Десятинна церква, побудована при князі Володимирі – перше кам'яне спорудження Київської Русі.

Існує й інша легенда, відповідно до якої місцевість, де сьогодні тече Дніпро, була морем. Коли святий апостол Андрій в 55 р. н.е., проповідуючи в Скифії піднявся на київські гори й поставив тут хрест – море зійшло долілиць, але більша частина морських вод залишилася й сховалася під Андріївською горою. Коли пізніше тут побудували Андріївську церкву, то під престолом відкрився колодязь.
В Андріївській церкві немає дзвонів, тому що, по легенді, при першому ж ударі вода прокинулася б і залила б не тільки Київ, але й усе Лівобережжя.

В XІ сторіччі на Андріївській горі виник Андріївський монастир (його ще називали Янчиним, на честь Янки – дочки князя Всеволода Ярославовича), де була заснована перша на Русі жіноча фабрика по виробництву тканин.

На місці, де нині стоїть Андріївська церква, протягом XIII-XVII століть зміняли одна одну кілька споруд, що носили одне ім'я – "Хрестовоздвиженська церква", перша утворилась в 1212 році, коли князь Мстислав Хоробрий спорудив на Андріївській горі Хрестовоздвиженську церкву, що проіснувала до 1560 року. Остання із церков згоріла в 1677 р. після чого святе місце позначили великим дерев'яним хрестом (про нього й говорили, що його поставив ще апостол Андрій).

Дерев'яна Андріївська церква з'явилася на пагорбі в 1690 р. Вона була змонтована з матеріалів, що залишилися від розібраної Богоявленської церкви із Братнього монастиря, де починалося велике кам'яне будівництво. Ця споруда довго не витримала, й в 1724 році зруйнувалася під впливом погодних умов, або як ще говорили "від сильних вітрів". В 1735 році магістрат, у котрий раз зібрався будувати на цьому місці церкву, але перешкодила російсько-турецька війна – гора була зайнята бастіоном.

Зведення Андріївської церкви

Нинішня Андріївська церква була побудована за замовленням імператриці Єлизавети Петрівни, що збиралася розмістити в Києві свою літню резиденцію – палац і церкву.
Відразу після візиту Єлизавети в Київ (під час якого вона власноручно заклала Андріївську церкву) з'явився перший проект, створений в 1745 році архітекторами Іоганном Шеделем і Данилом Дебоскетом. Але імператриця, розчарована його скромністю, відхилила його. Судячи із збережених креслень, він мав намір будувати звичайний хрещатий однокупольний храм, що не співпадало з витонченим смаком государині.
Андріївська церква була побудована в стилі бароко зодчим Іваном Федоровичем Мічуріним за проектом архітектора Бартоломео Растреллі (що не дивно, Растреллі – улюблений архітектор імператриці) який він виконав в 1748 році. Це найменша споруда серед проектів архітектора Растреллі.

Після тривалої затримки, викликаної небажанням київського духівництва знімати "Андріївський" хрест, улітку 1749 року все-таки почалося будівництво Андріївської церкви, і вже через три роки воно було завершено.

Бригадиру й київському генерал-губернатору М. Леонтьєву було наказано набирати мулярів, тесль і різьбярів у Києві й по всій Україні, а також у Білорусії й Литві.
Високоякісну біла й червону цеглу виготовляли на цегельних заводах Софійського, Печерського й Кирилівського монастирів. З містечок Бучі солдати Київського гарнізону доставляли для будівлі фундаменту деревину з лісів Пущі-Водиці. До будівництва були приписані Стародубський і Полтавський піхотні полки.
50 досвідчених мулярів було відряджено з Печерської лаври.

На будівництво храму й палацу в Києві з державної скарбниці споконвічно виділялися значні кошти, але з кожним роком фінансові витрати все збільшувалися. На спорудження Андріївської церкви було використано 23 500 штук цегли, 28 970 пудів цвяхів, доставлених з тульських заводів, велика кількість вапна, 300 пудів алебастру, на позолоть верхів – 1590 книжок і 20 листів листового золота.
В 1752 році з Тули в Київ були привезені орнаментальні прикраси для фасадів церкви. Їх відливали на тульських металургійних заводах по радіальних дерев'яних моделях. Загальна вага чавунного лиття Андріївської церкви становить 97,85 тонн.

Пристосування проекту до складного рельєфу київського пагорба цілком лягло на плечі І.Ф Мічуріна. Церкву зводили на місці земляного бастіону фортеці XVII ст. Іван Федорович звів двоповерховий будинок – стилобат (на кожному поверсі якого знаходиться по 8 кімнат), що примикає до зрізу кручі – він став основою для відносно легкої верхньої церкви. У цьому будинку до 150-річчя Єлизавети Петрівни (в 1859 р.) був споруджений вівтар на честь її небесної покровительки – великомучениці Єлизавети.

Спочатку за проектом Растреллі вхід у церкву передбачався через пандус – похилу площадку, але зодчий Мічурін запропонував зробити сходи на паперть – це додало ще більше величі споруді. Спочатку сходи були дерев'яними й лише в XІХ ст. їх замінили чавунними. Андріївська церква – хрестоподібна в плані будівля, витягнута по осі захід – схід. Її розміри 31,5х22,7 метра, висота із хрестом – 46 метрів. Висота стилобату (з фундаментами) – 15 метрів.

Усередині церква перекрита одним великим куполом діаметром 10 метрів. Однак зовні це п'ятикупольний храм: чотири малих куполи поставлені на контрфорси, розміщені по діагоналях будівлі. Силует церкви побудований на контрасті між масивною центральною главою й витонченими кутовими куполами, що направляють рух архітектурних мас угору.
Навколо церкви є балюстрада, з якої відкривається мальовнича панорама Подолу й Дніпра.

Опис церкви

 Андріївська церква. Вид з Подолу.                      Андріївська церква. Вид з Подолу.                        Біля Андріївської церкви.

   Початок XIX століття.                                            Початок XXI століття.

Після смерті Єлизавети (25 грудня 1761 (5 січня 1762)) церква занепала, вона була освячена лише в 1767 р., але служба в ній так і не проводилася через декілька причин: спочатку Андріївській церкві не був призначений прихід, і вона швидко прийшла в аварійний стан через зсуви схилів пагорба, недосконалість дренажної системи, дощів та вітрів.
Кілька ремонтів протягом наступних 120 років не поліпшили ситуації, тому що через недостачу коштів жодного разу не проводилися в необхідному обсязі. До того ж, під час останнього ремонту (після удару блискавки в 1891 р.) пропорції центрального купола Андріївської церкви були порушені, тоді була проведена реставрація, справи якої вів справжній шахрай, а не майстер.
Після реставрації храму кияни були уражені тим як спотворили перлину Києва – відновлений купол був схожий на що завгодно, але не на купол. Генерал-губернатор терміново починає справу по зупинці реставрації й витрат коштів. Була зібрана спеціальна комісія зі збереження пам'ятки, а відновлення купола храму доручили Володимиру Ніколаєву. Цей щирий художник в 1900 р. відновив купол лише по фотографіях, тому що креслень не було.

Оригінальні креслення Растреллі довго вважалися втраченими, але пізніше були знайдені в 60х рр. XX століття в музеї Альбертіна (Відень, Австрія).

В 1915 р. після чергових зсувів будівля Андріївської церкви знову дала тріщини. Їх змогли ліквідувати тільки після капітального ремонту дренажної системи пагорба в 1926 р.
В 1970 році за замовленням Софійського заповідника з Віденського музею Альбертіна були отримані фотокопії растрелліївських креслень Андріївської церкви, що зберігаються там. По цих кресленнях київські реставратори (проект архітектора В. Корнєєвой) в 1978 році відновили первісну форму купола, і цей чудовий пам'ятник російського й українського зодчества став перед киянами таким, яким його проектував Бартоломео Растреллі.

Відвідувачів церкви очікує естетичний шок. Інтер'єр вражає, захоплює, зваблює око своїм іконостасом. Цей розкішний іконостас із цінної деревини прикрашений позолоченим різьбленням є справжнім шедевром.
Фотографувати його не дозволяють, але можна купити фотографію прямо в храмі.
Архітектура Андріївської церкви винятково добре гармоніює з рельєфом місцевості й стала не тільки невід'ємною частиною Києва, а і його легко пізнаваним символом.

В 1968 році церква відкрилася для відвідувачів як музей.

У травні 2008 року було повідомлено про ухвалене рішення в секретаріаті президента Віктора Ющенка про передачу Андріївської церкви з балансу національного заповідника "Софія Київська" Українській Автокефальній Православній Церкві.