У тій кризовій екологічній ситуації, в якій перебуває наша країна (та й світ e цілому), школа не має морального права виховувати споживацьке ставлення до природи. І на сьогоднішній день більшість людей сприймає екологічну кризу, як щось зовнішнє, незалежне від самої людини. "Розруха не в навколишньому світі, розруха в головах!" – казав відомий літературний персонаж професор Преображенський (М.Булгаков, "Собаче серце"). Духовний чорнобиль породив Чорнобиль екологічний. І вирішення екологічних проблем – це найперше зміна свідомості.

У науковців є таке поняття "екологічна свідомість". Це – сукупність уявлень (і індивідуальних, і групових) про взаємозв'язки у системі "людина-природа", ставлення до природи, а також відповідних стратегій і технологій взаємодії з нею. Донедавна як у світі в цілому, так і в нашій країні формувалась екологічна свідомість антропоцентричного типу, тобто це система уявлень про світ, згідно з якою вищу цінність являє людина, а природа має цінність лише тому, що її багатства потрібні людині.

Метою взаємодії з природою є задоволення потреб людини, а характер взаємодії визначається «прагматичним імперативом»: правильним і дозволеним є те, що корисне людині і людству; діяльність з охорони навколишнього світу продиктована віддаленим прагматизмом – необхідністю зберегти природне середовище, щоб ним могли користуватися майбутні покоління [1].

До яких екологічних наслідків це призвело – ми вже знаємо. Тому на даному етапі розвитку суспільства постає потреба у формуванні екологічної свідомості ексцентричного типу. Це така система уявлень про навколишній світ, відповідно до якої вищу цінність являє собою гармонійний розвиток людини і природи, що є елементами єдиної системи.

Метою взаємодії з природою є максимальне задоволення як потреб людини, так і природи, а характер взаємодії визначається екологічним імперативом: правильним і дозволеним є те, що не руйнує екологічну рівновагу; етичні норми і правила однаковою мірою поширюються на взаємодію як між людьми, так і зі світом природи; діяльність з охорони природи продиктована необхідністю збереження її заради неї самої.

Відшукуючи причини екологічної кризи, дослідники, як правило, не безпідставні в своїх зверненнях до науки і техніки. При цьому висловлюється припущення, що саму можливість розвитку останніх підготувало християнство ще на початку XX століття. Ця обставина розцінювалась як одна із християнських заслуг. Згодом ситуація змінилась: із заслуги вона переросла в провину. Західному типові свiтосприймання, заснованому на iудеє-християнськiй традиції, все частіше протиставляють визначення місця людини релігіями сходу. У своїй праці "Історичне коріння нашої екологічної кризи" Уайт дорікає християнству в тому, що воно, зокрема, витіснило язичницькі "бар'єри" захисту природи від активності людини, позбавивши природнi об'єкти "духiв-охоронцiв". Звинувачуючи в цьому християнство, не слiд забувати i про те, що в дохристиянськi часи iснували не лише анiмiзм, фетишизм, тотемiзм i землеробський культ. Серед раннiх форм релiгiї, що "вiдображали" обмеженiсть людського буття, iснували й такi, якi виникли iз небажання миритись iз цiєю обмеженiстю, вiдступати перед лицем природних стихiй. Духiв не лише боялись i вшановували, а й прагнули використати їх з метою впливу на навколишнiй свiт. До таких форм належать магiя i шаманство. Саме магiї ми зобов'язанi iсторично першими iдеалами активного ставлення до свiту: вона "моделювала" творчу дiяльнiсть i давала соцiоморфний проект вирiшення природної проблеми, генеруючи нову форму спiлкування. Магiя була першою своєрiдною спробою пiдкорити реальний свiт волi людини за допомогою заклинань, жертвоприношень, обрядiв тощо. Мабуть, чи не тому християнська теологiя середньовiччя i витiснила магiю зі сфери розумного свiтопорядку у сферу демонiчних сил. Отже, християнство витiснило не лише язичницький анiмiзм, а й магiю.

Що ж стосується iудеє-християнської традицiї, то вона дiйсно закрiпила певною мiрою володарювання людини над природою. Такою владою надiлив людей християнський Бог: "... и да владычествуют они над рыбами морскими, и над птицами небесными, и над всею землею...", – читаємо в книзi Буття (быт.,1, 26). Надiливши владою, благословив: " плодитесь и размножайтесь, и наполняйте землю и обладайте ею " ( быт., 1, 28). Але християнська санкцiя на володарювання означає не лише санкцiю пiдкорення людиною землi, але i санкцiю її збереження. Настанови щодо дбайливого використання людиною природи, її вiдновлення зустрiчаються у багатьох книгах Старого Заповiту. Хiба не про це, наприклад, одна iз заповiдей, що входить до складу Мойсеєвого законодавства: "Шесть лет засевай землю твою и собирай произведения ее, а в седьмой оставляй ее в покое, чтобы питались убогие из твоего народа, а остатками после них питались звери полевые..." (исх., 23, 10-11). Трудова дiяльнiсть, спрямована на задоволення людських потреб i пов'язана з експлуатацiєю природи, не скасовується i Новим Заповiтом: "Хлеб наш насущный дай нам на сей день", – молиться Спаситель (мф., 6, 11). Але поведiнка людини, що загрожує природi, знову ж таки не схвалюється: "Не собирай себе сокровищ на земле", – попереджує Господь (мф., 6, 19), " Какая польза человеку, если он приобретет весь мир, а душе своей повредит ?" (мф., 16, 26). Iз євангельських притч також видно, наскiльки безрадiсне майбутнє божевiльних, що турбуються лише про розширення своїх житниць (лк., 12, 16-21).

Таким чином, санкцiоноване християнством володарювання є одночасно i санкцiонованою вiдповiдальнiстю людини перед Творцем за створене. Не слiд також забувати i про те, що iсторично християнство розкололось на три напрями: православ'я, католицизм i протестантизм. I хоч для всiх них Святим Письмом залишається Бiблiя, вiдмiнностей стосовно визначення мiсця людини в свiтi та її призначення iснує немало. Звiдси i те, що ставлення християн до природи на грецькому Сходi i латинському Заходi було неоднаковим. Вiзантiйцi сприймали природу як систему символiв, за допомогою яких Бог напiввiдкрив людям свою всемогутнiсть. Тому вiдношення людини ло природи було спроектоване на осягнення божественної iстини шляхом розшифровки цих символiв. У речах зовнiшнього свiту iстина iснує одвiчно, будучи проголошеною "Божественним одкровенням". Але внаслідок свого Божественного (надприродного) характеру вона не може адекватно сприйматись на чуттєвому рiвнi, оскiльки почуття теж природнi [4]. Тому на природному, "речовинному" рiвнi явлення iстини можливе лише як знак, який потребує тлумачення, розшифровки. Оволодiння iстиною в знаках є Божественним задумом їх творення. Таке знання спрямоване не на зовнiшнiй свiт як кiнцеву мету пiзнання, а на оволодiння через цей свiт Божественною iстиною, яка є своєрiдним розгадуванням таємницi власного "я".

Отже, православ'я торує свiй шлях пiд "знаком" софiї, формуючи софiйно-плюралiстичний пiдхiд до свiту, екзистенцiальне (орiєнтоване на внутрiшнiй свiт людини) його бачення. На споглядання "внутрiшньої" людини i неосяжних глибин духу були зорiєнтованi вже грекомовнi апологети, дiяльнiсть яких знайшла вiдображення в екзегезi i апофатичнiй теологiї.

Що ж стосується Заходу, то тут уже до ХІІІ ст. богословський погляд на природу сформувався у виглядi "натуральної теологiї". Замкнута на природу трiада, як вiдображення Божественої трiйцi, з'являється вже в Августина: до речей – в речах – пiсля речей. В ХІ ст. Ансельм Кентерберiйський своїм онтологiчним доказом буття Бога відкрив новий для теологiї шлях – через природу до Бога, тобто "пройшов" за вказаною трiадою у зворотному напрямку. З ХІІ ст. це розуміння – основа для виникнення нових систем. Натуральна теологiя i забезпечила санкцiю Церкви на розвиток наук, що пiзнiше дозволило Ф. Бекону обгрунтувати iдею пiдкорення природи. Протестантизм, який виникає в ХVІ ст. як реакцiя на негативнi явища в католицькiй церквi, вносить зміни й у християнськi догмати. Протестантський догмат про "абсолютне приречення людей" подiлив їх на "обраних" та "засуджених". Головнi показники вибраностi – сила вiри, продуктивнiсть працi й успiх у справах. Кмiтливiсть у справах i багатство стали богоугоднi. Отримати нижчий прибуток при можливостi отримати вищий означає грiшити перед Богом. Така протестантська етика не могла не сприяти органiзацiї суспiльства i виробництва, науки i технiки, нацiлених на пiдкорення природи.

Однозначне твердження про те, що причини експлуататорського ставлення людини до природи, а отже i екологiчних проблем сучасностi, вкорiненi у християнському свiтоглядi, не зовсiм виправдане. Як бачимо, в межах християнської традицiї iснує багатоварiантнiсть вирiшення питання ставлення людини до природи.

І все ж для виходу з екологічної кризи, в яку загнало людство само себе, втративши частину духовності, необхідно формувати екологічну культуру як вирішальний чинник у гармонізації відносин суспільства і природи. «Екологічна культура, – відзначає П.Проскурін, – повинна стати у нас справою державною. Доки ця культура не буде доведена до відома кожного з нас, доти користі не буде» [6].

Метою екологічного виховання й освіти є цілеспрямоване формування у кожної людини на всіх етапах його життя глибоких і міцних екологічних знань, цілісних уявлень про біосферу, розуміння органічного взаємозв'язку і єдності людства та навколишнього середовища, ролі природи в житті суспільства і людини, необхідності та значущості її охорони і раціонального використання ресурсів, виховання особистої відповідальності за стан навколишнього середовища [4].

Кінцева мета такої освіти полягає в тому, щоб надати населенню можливість зрозуміти складний характер навколишнього середовища і необхідність для всіх країн розвиватися таким чином, щоб це з ним узгоджувалося. Подібна освіта повинна також сприяти усвідомленню людством економічної, політичної та екологічної взаємозалежності сучасного світу, що стане передумовою для розв'язання серйозних проблем навколишнього середовища на глобальному рівні.

Цікаво простежити, як розширилося проблемне поле філософії екології. На початку це була постановка питань про необхідність регуляції, що перетворює діяльність людини, про все розширювані межі зростання виробництва, заснованого на споживанні природи. Уже в 70-х роках ХХ ст. в роботах Римського клубу були досить чітко визначені сценарії можливої екологічної катастрофи, до якої поступово і неухильно наближається сучасна цивілізація. Вихід пропонувався шляхом обмеження речовинного-енергетичного споживання природи і мінімізації шкідливих викидів, що критично порушує динамічну рівновагу біосфери. Ідеалами були проголошені перехід до екологічно чистих технологій, відмова від технократного ставлення до природи і людини [2].

Але у зв'язку з цим виник новий комплекс проблем, що стосуються умов, можливостей і шляхів реалізації цього ідеалу. Чи можливе обмеження споживання природних ресурсів при зростаючому демографічному тиску? Як співвідносяться ідеї свободи, демократії, принципи ринкової економіки з вимогами обмеження безперервного зростання виробництва і споживання? Як повинна змінитися структура цінностей технократної цивілізації, яка досі орієнтується на розширення масштабів перетворення природи? Які нові етичні імперативи і правові норми повинні бути вироблені, щоб забезпечити екологічне виживання людства? Сучасні дослідження глобальної кризи виявили його природу як кризи машинної стадії цивілізації, що поставила, однак, під загрозу існування людства взагалі [6].

Ймовірно,перш ніж розпочати вироблення нових етичних імперативів і норм взаємовідносин людини з природою, необхідно, образно кажучи, "розчистити їм місце", критично переглянувши і проаналізувавши колишні (тобто, сучасні) догми екологічної свідомості. І це також є одним із завдань філософії на даному етапі [7]. Не претендуючи на вичерпну характеристику, можна виділити такі найважливіші догми сучасної масової екологічної свідомості.

Догма 1. Першочерговим завданням є збереження природи. Однак єдиним радикальним способом збереження природи було б знищення людства. Своєю матеріально-виробничою діяльністю людина перетворює природу, тобто змінює її не заради цікавості, а внаслідок суті свого буття. Зміна, а не збереження, є способом життєдіяльності людини. Інша річ, що людина для підтримки нормальних умов існування повинна постійно компенсувати свій дестабілізуючий вплив на природу іншими перетвореннями. Першочергове завдання людства – це забезпечення стабільності свого розвитку, динамічної рівноваги системи "Природа – Суспільство" [3]. Причому протягом свого розвитку людина вимушена все більше брати на себе управління станом природи, оскільки її природні сили вже не можуть компенсувати антропогенний вплив.

Догма 2. Екологічні проблеми – породження сучасного світу. Ще в недавньому минулому відносини з природою були гармонійними. Це розуміння породжує ідеалізацію минулого життєвого укладу, лежить в основі девізу "Назад до природи". Причина виникнення цієї догми – некритичне ставлення до історії, слабке знання її реальних фактів [5]. Людство протягом всього свого існування стикалося і більш або менш успішно вирішувало екологічні проблеми. Відмінність нашого періоду історії в тому, що ці проблеми набули глобального характеру.

Догма 3. У майбутньому можна повністю вирішити екологічні проблеми. Ця оптимістична позиція сформувалася під впливом реклами досягнень НТП, його потенційних можливостей. При цьому випускається з уваги, що всяке досягнення техніки нарівні з корисним ефектом дає і побічний, екологічний вплив якого спочатку непередбачуваний. Наприклад, навіть найбільш чиста енергетика – сонячна – дає побічний продукт у вигляді теплового забруднення, тому також має екологічні межі свого розвитку.

Отже, руйнування догм екологічної свідомості, формування науково вивіреного екологічного імперативу в мисленні кожного є необхідною умовою виживання людства в цілому.

Література

1. Інформаційний бюлетень про стан екологічного сере¬до-вища України за 1992–1993 роки. – 1994. – Випуск 13.– 129 с.

2. История взаимодействия общества и природы (тезис конференции). – М.,1990. – 209 с.

3. Лось В. А. Взаимоотношения общества и природы. – М.,1990. – 306 с.

4. Моисеев Н. Н. Человек, среда, общество. – М.,1991. – 105 с.

5. Монин А. С., Шишков Ю. А. Глобальные экологические проблемы // Н.-п. серия «Науки о Земле», 7'90. – Москва: «Знание», 1990. – 87 с.

6. Панфилов Е. И. Проблемы комплексного освоения недр // Н.-п. серия «Науки о Земле», 3'90. – Москва: «Знание», 1990. – 32 с.

7. Світ у долонях. Щоквартальний громадський ілюстрований екологічний журнал. – 1997. – №1(3). – 24 с.

Бедь Віктор,
студент 2 курсу факультету філософії
та економіко-правових наук
зі спеціальності "Правознавство",
Карпатський університет імені Августина Волошина,
м. Ужгород.
Науковий керівник:
доцент Гринчишин Г. П

Джерело: bogoslov.org.ua