Дорогі у Христі! Мало кого із нас не турбують питання соціальної і економічної кризи в нашій країні. Про це ми боляче говоримо і вдома, і на роботі, чуємо по телебаченні та радіо, читаємо в газетах та Інтернеті. Можна почути такі питання: чому не має покращення, чому стільки несправедливості, чому така корупція, чому все продається і купується? Хіба нам бракує знань, ресурсів, хіба виродилися такі, що їх по праву можна назвати синами і слугами народу? Що є причиною наших негараздів, чому мало оптимізму в україніській державі?
Про це пропонуємо поміркувати зі сторони духовності і християнської моралі. Послухаймо ті відповіді, які дає нам Боже Слово та слово великих церковних душпастирів. Вони говорять, що “коренем всякого зла” є пристрасть сріблолюбства, або грошолюбства чи захланності. На сторінках нашого вісника хочемо показати, що пристрасть грошолюбства по своїй природі є абсурдна і протиприродна, вона є головною причиною багатьох бід, духовно-моральної запустілості. За допомогою Божого Слова подивимося як пристрасть грошолюбства може приводити до кризи економіки, кризи моралі, кризи духовності.

Святе Письмо про грошолюбство

У Старому Завіті не бракує прикладів правильного ставлення до матеріальних благ. Взяти хоча б заклик лідера народу Неємії скасувати лихварство. Після повернення з Вавилонського полону невелика група людей дуже швидко розбагатіла, тоді як основна маса народу терпіла нестачі. Неємія закликає багатих простити борги своїм співгромадянам і подає власний приклад у цьому. Ця ситуація могла б стати моделлю і для сучасного суспільства в умовах кризи, а також для того, щоб проілюструвати, яким має бути безкорисливе служіння народові його лідера (Неємія 5).
Ще один добрий приклад зі Старого Завіту є розповідь про праведника Йова. Кульмінацією розповіді є особиста зустріч Йова з Богом. Ця зустріч кардинально міняє Йова. Можна сказати, що лише переживши ситуацію глибокої кризи, Йов по-справжньому оцінює життєві вартості. Йова можна було б порівняти з мільйонером, який зазнає фінансової кризи. Проте це глибоко віруючий мільйонер (книга Йова)!
Історія Йова має щасливе закінчення. Господь благословляє Йова і подвоює його попередній достаток. Тепер Йов має 10 дітей і ще 140 років, аби втішатися життям. Для кожного з нас це приклад того, як поводитися у складних життєвих ситуаціях – цілковито і повністю віддати себе у Божі руки.
У Новому Завіті акценти стосовно багатства трохи зміщено. Господь і надалі збагачує своїх вибраних, але головне тепер – цілковита довіра до Господа і любов до ближнього. Особливою турботою Бога оточені бідні. Бідність – це навіть привілейований стан, щоправда за умови цілковитої довіри і посвяти Господеві.
Звернімося до Нагірної проповіді в Євангелії від Матея (Мт. 5-7). Нагірна проповідь представляє умови входження до Царства Божого, закликає збирати скарби вищої якості, ніж просто матеріальні речі, які дуже часто наражені на зіпсуття, понівечення, чи на викрадення: «Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і хробацтво нівечить, і де підкопують злодії і викрадають. Збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ані хробацтво не нівечить і де злодії не пробивають стін і не викрадають» (Мт. 6, 19-20).
Неможливо служити і Богові і багатству водночас: «Ніхто не може двом панам служити: бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або триматиметься одного, а того знехтує. Не можете Богові служити – і мамоні» (Мт. 6, 24). «Мамона» - слово арамейського походження, що означає «багатство набуте нечесним шляхом».
І ось нарешті – заклик не турбуватися надмірно. Усвідомивши свій стан синівства, ми, діти Божі, маємо по-дитячому довірити Отцеві всі свої турботи. Безумовно, ми мусимо думати про їжу та одяг, проте необхідно дотримуватися правильної послідовності – спочатку шукати Царство Боже, а потім думати про матеріальні цінності.


Св. Йоан Золотоустий “Про сріблолюбство”

Страшне, істинно страшне – сріблолюбство. Воно закриває і очі, і вуха, робить лютішими за звірів, не дозволяє думати ні про совість, ні про дружбу, ні про спілкування, ні про спасіння власної душі, та раптом, відвернувши від усього, робить бранців своїми рабами, як якийсь жорстокий тиран. І, що найгірше в цьому гіркому рабстві, - воно примушує навіть насолоджуватися собою, так що, чим більше віддаються йому, тим більше зростає задоволеність. Саме від того переважно ця хвороба і буває невиліковна; саме тому і неприборканим є цей звір. Сріблолюбство Гехазі з учня і пророка зробило прокаженим; воно занапастило Ананію; воно зробило Юду зрадником; воно розбестило юдейських начальників, котрі приймали дари і зробились спільниками злодіїв. Воно породило численні війни, наповнило кров’ю путі, плачем і слізьми – міста. Воно і вечері зробило нечистими, і трапези оскверненими, і самі наїдки сповнило беззаконням. Саме тому Павло назвв його ідолопоклонством, але й цим не налякав. А чому він називає його ідолопоклонством? Багато хто, маючи багатство, не сміє ним користуватися, вважає його святинею і передає його в цілості онукам та нащадкам, не сміючи торкнутися його, ніби чогось присвяченого Богу. А якщо колись і бувають змушені, то знаходяться в такому стані, ніби вчинили щось недозволене. З іншого боку, як язичник оберігає ідола, так ти убезпечуєш золото дверима і запорами, замість храму влаштовуєш для нього ковчег і кладеш його в срібні посудини. Але ти не поклоняєшся золоту, як язичник – своєму ідолу? Однак проявляєш щодо нього всіляку повагу. Далі, язичник швидше віддасть свої очі і душу, ніж ідола; так само – ті, які люблять золото. Але я, скажеш, не покланяюся золоту. І язичник говорить, що він покланяється не ідолу, а тому демону, що живе в ньому. Так і ти, якщо не покланяєшся золоту, то покланяєшся демону, котрий вторгається в твою душу від погляду на золото та від пристрасті до нього. Пристрасть до сріблолюбства гірша від демона, і їй багато хто скоряється більше ніж інші – ідолам. Ідолів багато в чому не слухають, а сріблолюбству у всьому скоряються і виконують все, щоб воно не наказало зробити. Що ж воного говорить? Будь, - говорить, - для всіх ворогом і супротивником; забудь природу; зневажай Бога; пожертвуй собою мені, - і у всьому йому скоряються. Ідолам приносять у жертву волів і овець; а сріблолюбство говорить: принеси мені в жертву твою душу, і – це виконують. Бачиш, які воно має вівтарі, які приймає жертви? «…зажерливі, - говорить Апостол, - царства Божого не успадкують» (1Кор. 6, 10), - та вони і цього не бояться. Зрештою ця пристрасть сама по собі слабша від інших, тому що не є вродженою і не походить від нашої природи, інакше вона була б у нас зі самого початку; але спочатку не було золота, і ніхто не любив золота. Якщо хочете, я скажу, звідки з’явилося це зло. Кожний, змагаючись з тим, хто жив до нього, примножував цю хворобу, і попередник розпалював пристрасть (до набуття в своєму спадкоємцеві) навіть проти його волі. Люди, як тільки бачать світлі будинки, безліч полів, юрми слуг, срібні дзбани, багато одягу, - всіляко стараються мати ще більше, так що перші бувають причиною цього зла для других, ті – для наступних. Тим часом, якщо б перші хотіли жити скромно, то не були б учителями для інших. Втім і для цих останніх немає виправдання, тому що є і такі, котрі зневажають багатство. Та хто ж, скажеш, зневажає? В тому-то й біда, що зло збільшилось до такого ступеня, що доброчесність стала, очевидно, неможливою, - і що навіть не віриться, щоб хто-небудь її наслідував. Я міг би, звичайно, назвати багатьох і в містах, і в селах, та яка користь? Адже і від цього ви не станете кращими. Крім того, в нас і мова тепер не про те, щоб ви розтратили майно. Я бажав би цього, але так як цей тягар вище сил ваших, то я не приневолюю. Я лише переконую, щоб ви не бажали чужого, щоби жертвували і своїм. Адже є багато таких, котрі задовольняються своїм, піклуються про ближніх і живуть праведними трудами. Чому ми не стараємося і не наслідуємо їх? Згадаємо тих, котрі жили раніше від нас. Чи не стоять досі їх маєтки, на котрих тільки імена їхні збережені? Ось баня отакого-то, ось передмістя і готель такого-то. Побачивши це, чи не зітхнемо ми зразу ж, уявивши, скільки праці він доклав, скільки крадіжок скоїв, і – ніде немає його самого; а його надбанням насолоджуються інші, про котрих він і не думав, - можливо, це навіть вороги його, - тим часом як сам він терпить велику кару. Це очікує і нас: і ми неодмінно помремо; і нас неодмінно спіткає той самий кінець. Скільки, скажи мені, перенесли вони гніву, скільки витрат, скільки ворогування? І який плід? Нескінченне покарання, позбавлення всілякої розради та осудження від усіх не тільки за життя, але й після смерті. Що в тому, що ми бачимо зображення багатьох, залишені в будинках? Чи не більше від того плачемо? Справді, добре сказав Пророк: «…лише як тінь, чоловік проходить. Дарма лиш метушиться» (Пс. 38, 6-7). Турботи про такі речі по правді є неспокоєм і даремним хвилюванням. Але не так буває в обителях вічних і в тих поселеннях: тут інший трудився і інший насолоджувався; а там кожний буде господарем своїх трудів і отримає різноманітну нагороду. Будемо ж прагнути до того надбання. Там влаштуємо собі домівки, нехай упокоїмося у Христі Ісусі Господеві нашому, з Яким Отцю, разом зі Святим Духом, слава вовіки. Амінь.

 

“Шукайте перше Царство Боже
та його справедливість,
а все інше вам докладеться”
(Мт. 6, 33).

 

«Бо кажеш: «Багатий я, і розбагатів, і ні в чому потреби не маю», а не знаєш, що ти – злощасний і мізерний, і бідний, і сліпий, і голий. Раджу тобі купити від мене золото прочищене огнем, щоб ти збагатів, і одежу білу, щоб зодягнувся, і не видно було сором наготи твоєї, і мастю очною помаж свої очі, щоб бачити міг. Я, кого люблю, тих доганюю і караю. Тож будь ревний і покайся. От, стою при дверях і стукаю: як хто почує голос мій і відчинить двері, увійду до нього і вечерятиму з ним і він зо мною. Переможному дам сісти зо мною при престолі моїм, як і я переміг і сів з Отцем моїм на престолі його» (Од. 3, 17-21).

Митрополит Андрей Шептицький -
про багатство, бідність і грошолюбство

Андрей Шептицький у своєму першому зверненні до вірних Станіславівської єпархії 1899 р. говорить про причини моральної і духовної кризи, а зокрема про те, щоб достаток не ставити вище від Бога.
Архиєрей пише про обов’язки багатих та звертається до убогих.

В старанні про багатства перед тим одним лишень Христос перестерігає, щоби люди не цінили маєтку вище над Бога, над совість, над щастя вічне; щоби дарів Божих самі собі не заміняли на шкоду: бо було би правдивою шкодою для чоловіка, правдивим злом, коли би через маєток один другого кривдив, коли би для гроша запропастив свою безсмертну душу, відкуплену Кров’ю Ісуса Христа. Так уживане добро не є вже для чоловіка добром, але правдивим злом, бо «яка користь людині, як світ цілий здобуде, а занапастить власну душу?» (Мт. 16,26).
І я за Христом повторяю: «Працюйте, браття мої милі, дбайте про добра туземні, цініть їх собі і приробляйте!» З цілого серця уділяю Вам на цю працю благословення! Але попри тім, не забувайте на те, що важніше: «Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться» (Мт. 6, 33). Царством Божим називає тут Ісус Христос власне моральність, заховування заповідей Божих і щастя вічне. Дбайте на першім місці про Царство Боже і все те, що до нього веде, а працю за речі туземні поставте на другім місці, бо тоді будете мати запоруку від самого Бога, що праця Вам пощаститься. Працюйте, але так, щоби доробляючись добра дочасного, вічного не стратити: працюйте, але з ласкою і благословенством Божим, бо без нього недалеко зайдете і долі на цім світі не осягнете.

Обов’язки багатших.

Будьте ощадними, але не скупими! Ви, багаті, пам’ятайте, що добра, котрі посідаєте, маєте від Бога, а Бог приказав Вам давати милостиню. Пам’ятайте, що кожний дар, убогому даний, Всевишній приймає на Свій рахунок: «Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших - ви мені зробили» (Мт. 25, 40). Пам’ятайте, що на страшнім суді Бог колись осудить тих, що бідніших братів своїх від себе відіпхнули. В годині смерті з цілого майна то одно Вам лишиться, що Ви убогому дали. 
А коли допомагаєте біднішому, пам’ятайте, що він не лиш Вашого гроша потребує, але часом ще більше допомоги чинної, поради, потіхи. Допомагайте біднішому не лиш з дня на день, але як можете, так поможіть, щоби він міг з біди двигнутися та станути на своїх власних ногах. Давайте бідному спосібність до зарібку, навчіть його, покажіть йому, як би він сам міг свою долю поправити.

До убогих.

А Вам, бідим, що скаржитеся на біду, часом навіть на голод, таке скажу. Знаю, браття мої, що тяжка і незавидна Ваша доля. Коли би було в моїй силі, забезпечив би я кожному з Вас життя і обсипав достатками. Але годі біду цілком зі світу усунути; земля наша була, є і буде завсіди долиною сліз. Бог не хоче, щоби ми тут на світі, так жили, як би ми мали тут і вікувати, але дає нам біду, терпіння, бо мусимо знати, що ми тут є на вигнанню і там, на небі, правдива наша вітчизна. І Ви, браття мої милі, Ви убогі, що терпите, старайтеся, наскільки можливо, цю біду працею, ощадливістю, тверезістю усунути! Але при тім не забувайте, що не без допусту Божого таку маєте долю; що Бог і для Вас є милосердним, люблячим Отцем. Скажу ще більше! Бог полюбив Вас особливішою любов’ю, коли з неба зійшов на землю і став до Вас подібним, аби Вам осолодити гірку долю. Народився в убогім вертепі, через тридцять літ працею рук Своїх заробляв Собі на життя, пізніше, коли працював над спасенням людей, був так убогим, що міг про Себе сказати: «Лисиці мають свої нори й птиці небесні – гнізда, а Син Чоловічий не має де голову прихилити» (Мт. 8, 20). Науку Свою зачав від слів: «Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне» (Мт. 5, 3). Щасливими назвав убогих, бо, коли цілий Закон Ісуса Христа сповняють, мають перед іншими право до неба. До того прийняв Вас за братів і приказав Своїм учням, щоби Вас шанували, любили, щоби Вам помагали, як самим собі. Він до Вас перших звернувся зі Своїм Євангелієм; з-поміж убогих вибрав Собі перших апостолів і через них розсіяв по світі Свої неоціненні Божі дари. «Слухайте, - каже святий Апостол, - брати мої любі: Хіба не вбогих цього світу Бог вибрав як багатих вірою і як наслідників царства, що його він обіцяв тим, які його люблять?» (Як. 2, 5).
Поправляйте, проте, наскільки можете, свою долю, але не нарікайте на провидіння Боже! Стережіться квасу заздрості і пожадання чужого добра. То значить, можеш бажати собі такого самого добра, як він має, але не вільно тобі смутитися з його добра, ані хотіти йому його відібрати.
Коли цієї заповіді не заховаєте, до більшого добра не дійдете, а доля Ваша буде для Вас ще прикріша; бо кожне терпіння легше, коли приймається його з відданням на волю Божу. Бажайте собі поправи своєї долі і про неї моліться, але не сподівайтеся того, що неможливе, бо, сподіваючись речей неможливих, стратите охоту до праці над тим, що можливе.

 

Ікона “Економісса” або “Управительниця”

На Святій Горі Афон (Греція) є унікальна ікона Богородиці, яку Бог тисячу років тому дав зневіреному монахові для порятунку його монастиря від безгрошів’я та голоду. Ця ікона стала надзвичайно популярною під час кризи. Молільники просять Богородицю Економіссу, щоб вона допомогла налагодити роботу, подолати фінансові негаразди.

 

Головний редактор - прот. Василь (Рак).
Ред. колегія - Ігор Ліпчанський, Володимир Ясінець