Впродовж останніх років в Україні слово «сім’я» поступово втрачає своє первісне значення в тому сенсі, що її створення фіксується відповідними державними актами. Сьогодні, за оцінками юристів, психологів, соціологів, чимало молодих людей, які хочуть будувати подальше життя спільно, вибирають так званий «громадянський шлюб» як передостанню сходинку до ймовірного офіційного.
Ситуація довкола цього питання доволі дискусійна. Одні вважають, що недоцільно реєструвати стосунки, не поживши бодай рік у спільному помешканні на правах класичної сім’ї. І розцінюють «громадянський шлюб» як підготовку до подальшого спільного життя, як прояв особистої свободи й засіб зберегти свіжість і романтичність стосунків. Інші вважають, що громадянський шлюб породжує недовіру, нестабільність і непевність у завтрашньому дні. Іноді хлопець та дівчина навмисно обирають таку форму спільного життя як альтернативу офіційному шлюбу, демонструючи цим свою надсучасність.
Чи мають вони у цьому рацію? Спробуємо з’ясувати далі.

Ні для кого не секрет, що дедалі більше молодих пар живуть спільно без державної реєстрації шлюбу, інформуючи друзів та знайомих, що у них вільні стосунки в рамках «громадянського шлюбу». І в цьому їхня перша помилка. Насправді ж поняття «громадянський шлюб» не має нічого спільного з тим, що вкладає в нього «просунута молодь». «Громадянський шлюб» якраз і означає шлюб, оформлений в органах державної влади, але без участі Церкви. Незареєстровані ж ані Церквою, ані державою стосунки між чоловіком та жінкою на мові юристів позначаються як «фактичні шлюбні відносини» або «фактичний шлюб». У народі такий принцип побудови сім’ї називають «життям на віру» чи «співмешканням». А Церква трактує такі стосунки як один із гріхів – перелюбство. І в Біблії про такі стосунки інакше як словом «блуд» не згадується. Причому блуд забороняють усі християнські конфесії – і православні, і католики, і протестанти різних деномінацій.
Чому втікають чоловіки…
Проте деяких людей усі ці застереження не зупиняють від спроби репетиції сімейного життя, яке мовляв, будується не на папірці чи штампі в паспорті, а винятково на коханні та довірі. Для багатьох «життя на віру» й справді стає різновидом тренувань: люди живуть разом, звикають та притираються одне до одного, а вже пізніше оформляють стосунки «за формою». Таку поведінку аргументують тим, що краще заздалегідь дізнатися про негативні звички, спосіб життя і характер своєї ймовірної половинки і вчасно зупинитися, аніж пізніше оформляти свій «стоп» у РАЦСі та суді. А якщо все гаразд і половинки сходяться – то нема ніяких перешкод, аби оформити свої стосунки на офіційному рівні. От тільки... до «оформлення», здебільшого, не доходить.
Попри те, кожна жінка і через рік, і через десять років спільного життя на підсвідомому рівні прагне вийти заміж. Але як переконати в цьому чоловіка, якого все й так влаштовує: ти начебто й одружений – і водночас вільний, живеш як вареник у сметані – і ні за що не відповідаєш, на будь-який докір, навіть цілком справедливий, похмуро відповідаєш: «тобі щось не подобається, то…». Таку ситуацію уявити доволі легко. Але важко повірити, що є жінки, здатні свідомо відмовитися від весільної сукні, фати, обручки, квітів і всіх моментів весільної церемонії.
До того ж, наскільки пригнічує жінку відчуття, що він ніби й поруч, а чоловіком його назвати годі…
... і страждають жінки
Проте деякі наївні жінки сподіваються, що з часом усе зміниться. Як правило, не змінюється, оскільки чоловік у такому союзі втрачає основний стимул для одруження – навіщо брати на себе відповідальність і втрачати свободу, якщо регулярні статеві стосунки і так є? На халяву! Та ще й домогосподарка, котра миє, варить, пере, подає.
Безперечно, штамп у паспорті та юридичне оформлення стосунків також не служить гарантом утримання людей. Не утримає й вінчання та обіцянка перед Богом, якщо у сім’ї нема тих почуттів, без яких вона як скульптура з піску. Але реєстрація – це все-таки певна відповідальність. Адже, як підтверджують соціологічні опитування, понад 80% чоловіків, які «живуть на віру», у різних анкетах зазначають, що вони не одружені, у той час, як 90% жінок з таким статусом вважають себе заміжніми.
Психологи стверджують: «Громадянський шлюб не зменшує ступінь переживань і болю від розставання. Радше, збільшує. Оскільки людей, по суті, нічого не зв’язує, немає за що зачепитися. Людина почувається непотрібною».

Святе Письмо та Святі Отці про шлюб

“Cам Христос присутній на шлюбі, тому що де є Христос, там все набирає достоїнства, і вода перетворюється у вино, тобто все змінюється на краще” (свят. Григорій Богослов). В Кані Галилейській Ісус Христос перетворив воду на вино, а своєю присутністю на весіллі підніс Подружжя до гідності Тайни, яке, ще було створене в раю: «Не добре чоловікові бути самому” (Бут. 2,18).
Церква – місце особливого почитання Бога, де разом з усіма святими людина підносить серце до Бога. Священик, натомість, другий Христос, посередник між Богом та людьми. Тому свят. Йоан Золотоустий говорить, що “необхідно прикликати священиків і молитвами і благословеннями утвердити подругів в спільному житті, щоби
і любов нареченого посилилась,
і ціломудріє нареченої укріпилось, щоб чесноти панували в їхньому домі, а диявольські спокуси розсіялись, і подруги в радості провадили життя, поєднані допомогою Божою”.
Похіть погубляє.
Свящ. муч. Ігнатій Богоносець говорить, “щоб шлюб був з волі Божої, а не через похіть”. Не для задоволення нашої пристрасті повинні ми одружуватися, а для того, щоб більше любити Бога, бути до Нього ближче, допомогти у збиранні скарбів для вічного щастя з Богом. Тому недарма
свят. Григорій Богослов каже: «Ви, на кого в цьому житті чесний шлюб поклав свої узи, подумайте про те, як би побільше плодів внести в небесні точила».
Шлюб - Задум Божий.
“Складаючи єдине тіло, подруги мають ніби й одну душу і взаємною любов’ю пробуджують одне в одному наполегливість до благочестя. Бо життя в подружжі не віддаляє від Бога, а, навпаки, більше прив’язує, тому що подруги мають більше нагод звертатися до Нього. Малий корабель і при слабкому вітрі рухається вперед, великого ж корабля не зрушить легкий подув вітру. Так ті, що не обтяжені життєвими клопотами мають меншу потребу в допомозі великого Бога, а той, хто зобов’язаний опікуватися милою дружиною, майном і дітьми, розсікає більш обширне море життя, йому потрібна більша допомога Бога, і він сам взаємно більше любить Бога” (свят. Григорій Богослов).
Істинне багатство і велике щастя.
“Тоді премудре Слово звершило чудо могучою  і животворящою рукою вийняло із боку чоловіка ребро, щоб створити жінку, і влило всередину обох любов, розбудило у них потяг один до одного” (свят. Григорій Богослов).
“Істинне багатство і велике щастя, коли чоловік і жінка живуть в згоді і скріплені одне з одним як одне тіло. Такі подруги, хоча б і жили бідно і були незнані, можуть бути від усіх щасливіші, тому що вони насолоджуються істинним щастям і завжди живуть в мирі.
Тих, які живуть в такому подружньому союзі ніщо не може дуже засмутити, порушити їх мирного щастя. Якщо є між чоловіком і жінкою одностайність, мир і союз любові, до них стікаються всі блага. І злі наклепи не зашкодять подругам, загородженим, як великою стіною, одностайністю в Бозі. Це помножує їх багатство і всяке добро; це возносить їх на вищу ступінь доброї слави; це прикликає на них і велике Боже благовоління.
Жінки, які ясніють душевною красою, з часом все більше знаходять своє благородство, і тим сильніше стається прив’язанність і любов їх чоловіків” (свят. Йоан Золотоустий).
“Скріплені вузами подружжя, заміняєм ми один для одного і руки, і ноги, і слух. Подружжя і слабкого робить вдвічі сильнішим. Спільні турботи подругів полегшують для них смутки і спільні радощі захоплюють обох. Для одностайних подругів і багатство робиться приємнішим, а в бідності сама одностайність приємніша багатства. Для них подружні вузи служать ключем ціломудрія і бажань, печаттю необхідної прив’язаності” (свят. Григорій Богослов).
«Дякуйте за все завжди Богові й Отцеві в Ім’я Господа нашого Ісуса Христа. Коріться один одному у Христовім страсі.
Дружини, коріться своїм чоловікам, як Господеві, бо чоловік голова дружини, як і Христос Голова Церкви, свого тіла, якого Він Спаситель! А як кориться Церква Христові, так у всьому й жінки – своїм чоловікам.
Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос полюбив Церкву, й видав Себе за неї, щоб її освятити, очистивши купіллю води зо словом, щоб поставити її Собі славною Церквою, що не має плями чи вади, чи чогось подібного, але щоб була свята й непорочна! Так і чоловіки повинні любити дружин своїх, як власні тіла; бо хто любить дружину свою, себе самого любить. Ніхто ж ніколи не ненавидів свого тіла, навпаки, він його годує і піклується ним, як і Христос Церквою, бо ми – члени Тіла Його. Тим то покине чоловік батька й матір, і пристане до дружини своєї, і будуть вони обоє одним тілом. Це велика тайна, а я говорю про Христа і Церкву! Нехай же кожен з вас зокрема любить так свою жінку, як самого себе, а дружина нехай поважає свого чоловіка» (Еф 5,20-33).

Статистика

В 2009 році в Україні розлучилось на 13% пар мешне, ніж 2008 року (за даними журналу «Кореспондент»). Це свого роду рекорд за останні десятиріччя. Щоправда і шлюбів було укладено дещо менше, порівняно до 2008 року.
Однак більшість соціологів пов’язує такий феномен зі зростаючою складністю життя в країні – по одному жити ні за що і ніде. Скоріше за все, це дійсно є однією з основних причин, однак, треба враховувати і такий факт, що коли пара вчиться разом долати певні проблеми (зокрема економічні), знаходити спільні рішення в нелегких ситуаціях – двоє розуміють цінність родини і те, що разом набагато краще, ніж поокремці. Крім цього, гуртуючись навколо певних негараздів, сім’ї перестають сваритись через дрібниці. За наявності серйозніших проблем мілкі побутові конфлікти відходять в сторону, даючи подружжю можливість побачити цінність та необхідність один одного.
Недивлячись на все це, за кількістю розлучень Україна залишається одним з європейських «лідерів» і посідає 3 місце! Загальний коефіцієнт розлучень в країні в 2008 році (тобто кількість розлучень на 1 тис. населення) склав 3,6. Попереду України – тільки Білорусія (друге місце) – 3,8 розлучень на 1 тис. населення та Росія (перше місце) – 5 розлучень на 1 тис. чоловік. Для порівняння, Польща за кількістю розлучень на 20 місці в Європі (1,7 розлучень на 1 тис.), Німеччина та Швеція – на 15 (2,3 розлучень на 1 тис населення).
Причиною такої невеселої статистики сховані переважно в неправильній мотивації молоді до шлюбу. Часто не розум, а почуття стають основою родини, а почуття, як і квіти, мають таку неприємну властивість – в’янути, якщо їх не поливати і не доглядати за ними.

Юридична небезпека

Особливо небезпечним є «громадянський шлюб» з юридичної точки зору. Як правило, відносини в незареєстрованому шлюбі будуються виключно на почуттях та усному договорі. Фактичне спільне проживання не вважається шлюбом, а тривалість фактичних шлюбних відносин і характер подружніх зв’язків між їх учасниками (були вони серйозними чи випадковими) не мають правового значення. Крім того, в разі потреби неможливо буде підтвердити фактичний шлюб показаннями свідків або навіть спільною заявою з так званим «чоловіком» чи «дружиною». У суді зазначені докази не мають доказової сили, а заяви про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах судовому розгляду не підлягають! А це, знову ж таки, не сприяє спокійному подружньому життю. Тоді для чого подружжю купувати новий автомобіль або велику квартиру, та й, взагалі, вкладати якісь значні кошти у спільне життя, адже невідомо, кому з них все це належатиме завтра, і чи не доведеться через деякий час ділити прибутки зі скандалом?
Можливо, комусь і важко в це повірити, але така, на перший погляд, незначна деталь, як штамп у паспорті, захищає майнові й інші права подружжя та їхніх дітей. Адже якщо «громадянський» чоловік чи дружина потрапить під машину, чи з нею трапиться інший фатальний випадок, то друга половина не матиме права залишити собі навіть фотокартку на згадку – все спільно придбане ними отримають його (її) рідні. (Так-так, незареєстрований шлюб відрізняється від зареєстрованого також у питаннях спадкування). Якщо ж подружня пара перебувала у зареєстрованому шлюбі, то чоловік чи жінка потрапляє в першу чергу спадкоємців. Отож робім висновки!

*  *  *

Проти таких поглядів, що сім’я не є священною чи природною організацією, а тому цілком можливим є як світський шлюб, так і розлучення Андрей Шептицький висунув власне вчення про сімейне життя як природне покликання особистості.
Створення сім’ї є справою добровільною, оскільки ця справа є встановленням долі всього людського життя. Шлюб, взятий не добровільно, Шептицький оголошує недійсним, а тому нагадує батькам про неприпустимість примусу до шлюбу. Причиною шлюбу повинна бути лише любов.
Сім’я є тією справою, за яку особистість несе моральну відповідальність згідно із природним законом. Шлюб – це добровільний контракт, в якому сторони беруть на себе добровільні зобов’язання. При цьому чоловік мусить бути проводом в сім’ї, а жінка мусить бути «підчинена чоловікові». Ці обов’язки мають моральну природу, але повинні бути закріплені писаним людським законом. Виховання дітей теж належить до обов’язків родини, що випливають із природного закону, але мають бути закріпленні і людським законом. Шептицький свідомий того, що усвідомлення родинних обов’язків, що накладаються природним законом та підтверджуються людським, є недостатнім і не може підтримати родинну етику. Але підтвердження людським законом норм природного закону щодо родини є необхідною ланкою в забезпеченні стабільності сім’ї як суспільного інституту. Найвищу ж санкцію родинне життя отримає від закону божественного, установленого церквою.

Митрополит Андрей Шептицький. Християнська Родина // Церква і соціальне питання

Із-за чого ж бувають конфлікти в сімейних стосунках?

А.І. Кочетов називає сім основних причин, перераховуючи їх відповідно до частоти тієї, що зустрічається:
- порушення етики подружніх стосунків (зрада, ревнощі);
- біологічна несумісність;
- неправильні взаємини подружжя (одного з них) з людьми, що оточують їх: родичами, знайомими, товаришами по службі і т. д.;
- несумісність інтересів і потреб;
- різні педагогічні позиції по відношенню до дитяти;
- наявність особових недоліків або негативних якостей біля одного, а часом і у обох подругів;
- відсутність взаєморозуміння між батьками і дітьми.

Не бійтеся!

В наш час можна зустріти подружні пари, які роками, а то й десятиліттями живуть разом, але не мають благословення Божого, яке приходить у церковному шлюбі. Причини цього різні: одні не могли взяти шлюб в безбожницький час, боячись звільнення  з роботи чи виключення з університету; інших не виховали в християнському дусі; ще інші, можливо, злегковажили вінчанням. Такі люди постійно живуть у грісі перелюбу, тому не можуть приступати до святих тайн Сповіді та Євхаристії, перебуваючи без Божої благодаті. Церква закликає такі подружні пари прийти до храму і повінчатися. Для них не повинно бути соромно зважитись на прийняття тайни Подружжя незважаючи на вік. Дехто знаходить відмовки, мовляв, ми вже старші і не будемо робити весільну забаву, однак не забуваймо, що шлюб є насамперед церковним Таїнством, а не просто веселим гулянням до ранку, І, до того ж, ніколи не є пізно повернутися від гріха до  милосердного Отця, який готує нам духовну трапезу у Царстві Небесному.

Повчання старця Паїсія Святогорця про подружнє життя

Чоловік і жінка повинні, наскільки це можливо, плекати чесноти любові, щоб двоє завжди були злиті воєдино й щоб разом з ними перебував Третій — наш Найсолодший Христос.
Чоловік, сказано у Святому Письмі, “є голова жінки”. Тобто Бог визначив, щоб чоловік мав владу над дружиною. Дружина, говориться у Євангелії, повинна боятися чоловіка — тобто повинна його шанувати. А чоловік повинен любити дружину. У любові присутня повага. У повазі присутня любов. Те, що я люблю, я одночасно й шаную. Те, що я шаную, я люблю. Тобто любов і повага — це не різні речі: це те саме.
Між собою чоловік і жінка повинні мати чисту любов — для того, щоб отримувати одне від одного взаємну розраду й бути в змозі виконувати свої духовні обов’язки. Щоб прожити в злагоді, вони мають, насамперед, покласти в основу життя любов — ту дорогоцінну любов, яка полягає в духовному благородстві, у жертовності, а не любов порочну, тілесну. Якщо присутні любов і жертовність, то одна людина завжди ставить себе на місце іншої, розуміє її, відчуває за неї біль. А приймаючи ближнього у своє страждаюче серце, людина приймає у своє серце Христа, Котрий знову сповнює її Своєю невимовною утіхою.
Коли хтось із подружжя любить іншого, то, навіть перебуваючи далеко від нього він однаково буде близько, тому що для любові Христової не існує відстаней. Однак, якщо між членами подружжя нема любові, то вони, навіть перебуваючи поруч, можуть бути один від одного далеко. Тому кожен із подружжя повинен намагатися все своє життя берегти любов до своєї половинки, приносячи себе в жертву заради неї.
Тілесна любов з’єднує людей тільки доти, поки вони володіють необхідними для такої любові якостями. Коли ці якості втрачаються, тілесна любов роз’єднує людей, і вони скочуються в погибель. А от коли між чоловіком і дружиною є справжня дорогоцінна духовна любов, то, навіть якщо один з них втратить свої якості, це не тільки не роз’єднає їх, але об’єднає ще міцніше. Якщо є тільки тілесна любов, то дружина, дізнавшись, що, приміром, супутник її життя подивився на іншу жінку, чинить йому прикрощі. А якщо вона любить чистою любов’ю, вона зазнає за нього ще більшого болю і делікатно, акуратно намагається знову повернути його на правильний шлях. У такий спосіб приходить благодать Божа.
Найбільші скандали походять від малозначущих речей. У сім’ї хтось із подружжя повинен смирятися перед іншим, він повинен не тільки наслідувати його чеснотам, але й терпіти його примхи. Благий Бог улаштував все так, щоб, маючи дари, людина допомагала іншій, а маючи недоліки, смирялася. Бо кожен має свої дари. Однак і недоліки в кожного теж є, і треба подвизатися для того, щоб їх позбутися.

 

«Коли з подружнього єднання двох народжується нова людина, вона приносить у світ особливий образ і подобу Бога: генеалогія особи вписана в саму біологію народження. Коли ми кажемо, що батьки є співпрацівниками Бога Творця в зачатті і народженні нової людини, то цим указуємо не лише на закони біології… Процес народження є продовженням Творення» (Енцикліка Evangelium vitae, 43).

 

історії...

ЦАРИЦЯ

Коли помер цар, молодий принц, дещо непокоячись, готувався зайняти його місце. Мудрий старий вихователь сказав юнакові: «Тобі потрібна допомога. Перш ніж вступити на престол, обери собі майбутню дружину, але вважай: це має бути дівчина, котрій можеш повністю довіряти. Запроси всіх дівчат, які прагнуть стати царицею. Я поясню тобі, як знайти гідну».
Наймолодша з посудомийок на царській кухні була таємно закохана у принца. Вирішила теж зголоситися. «Знаю, що ніколи не виберуть мене, але це буде єдина нагода опинитися поруч із принцом, принаймні на мить, і від цього буду щасливою», - подумала.
У призначений час усі найвродливіші дівчата у чудових сукнях і найкоштовніших прикрасах прибули до палацу. У присутності всього двору принц повідомив їм, у чому полягатиме змагання: «Кожній з вас дам по одній насінині. Та, котра виплекає з неї найкращу квітку за шість місяців, стане царицею».
Дочекавшись свої черги, дівчина-посудомийка взяла насінину, маленьке темне зернятко, віднесла його додому, загорнувши в хустинку. Поклала його у горщик, наповнений вологою землею. Не була вправним садівником, але доглядала свою рослинку дуже старанно і з великою любов’ю. Щоранку з тривогою вдивлялась у темну землю, з котрої мала з’явитися квітка.
Минуло шість місяців, але в її горщику нічого не виросло.
Настав вирішальний день. Прийшовши до палацу зі своїм горщиком, у якому була лише земля, побачила, що всі инші дівчата досягли чудових результатів. Принц розглядав усі горщики дуже уважно. Підійшов до кожної. Квіти були чудові. Глянув також на посудомийку, яка боялася підвести очі і мало не ховала свій горщик без квітки.
Оглянувши всі горщики, принц став посередині та оголосив результат конкурсу: «Новою царицею, моєю дружиною, буде ось ця дівчина!» У тиші було чути удари сердець. Не вагаючись, принц узяв за руку молоденьку посудомийку. Потім пояснив причину такого вибору: «Лише ця дівчина виростила квітку чесности і тому гідна стати царицею! Усі насінини, які я вам дав, були пофарбованими шматочками деревини, тому аж ніяк з них не могла вирости квітка!»
Звичайно, це лише казка. Нині важко було б знайти царицю. Усі ми забули, як вирощувати квіти чесності.

Із книги Бруно Ферреро “Квіти просто квітнуть”

Суть тайни Подружжя

Більшість людей сприймає церковний шлюб як традиційний, а відтак, як звичайний спосіб укладення подружжя. Усе частіше він стає формою «легалізації» перед Богом і Церквою любовного зв’язку після кількох років спільного життя. Для багатьох Боже благословення повинно запевнити щасливе життя, збільшити гарантію вірності, зміцнити почуття безпеки, стабільності подружжя… Звичайно, це добрі і слушні мотиви, проте все ж таки їх недостатньо, аби сподіватися, що чоловік і дружина вмітимуть щодня жити Таїнством Подружжя й сприйматимуть подружжя як їхню спільну дорогу до Бога.
Багато подружніх пар уклали Таїнство Подружжя, але не можуть сказати, в чому полягає його реалізація у щоденному житті. Вони швидко розуміють, що нездатні кохати одне одного, що їм бракує єдності,  що в них різні прагнення й очікування, вони страждають, живучи вдвох…, але не прямують до Бога, щоб їхня слабкість і гріх були переможені міццю розіп’ятого і воскреслого Христа.
Християнин вірує, що Ісус Христос воскрес, а отже, живе й сьогодні. Тому разом з Ним прагне переживати такі важливі події у своєму житті, як любов, подружжя, сексуальне пожиття, виховання дітей. Своє життя він хоче віддавати Ісусу Христу, хоче жити з Ним і для Нього, слухати Його слів та виконувати заповіді.
Подружжя – це Таїнство. А це означає, що конкретна спільнота життя і любові, утворена чоловіком і жінкою; спільнота, яка ґрунтується на щирості й вірності, готовності народжувати і виховувати дітей, яка реалізується в перспективі спільного життя аж до смерті; спільнота, особливим чином позначена Божою присутністю. Життя в подружжі, яке саме так розуміється, стає для християн дорогою до святості, провадить до зустрічі з Богом.

www.shansnazustrich.net

Молитва
до святих мучеників Андріана та Наталії
про опіку над сім’єю та добрі стосунки в родині

О священна паро, святі мученики Христові Андріане і Наталіє, блаженне подружжя та хоробрі страждальці! Почуйте нас, що зі сльозами молимось до вас, і пошліть нам усе, що корисне для душі і тіл наших. Моліть Христа Бога, щоб Він помилував нас і вчинив нам за милістю Своєю, щоб ми не загинули у гріхах наших.
О, святі мученики! Прийміть голос моління нашого і визволіть нас молитвами вашими від голоду, згуби, землетрусу, потопу, вогню, меча, нападу чужинців та міжусобиці, від несподіваної смерті та всякої біди, смутку та хвороби. Щоб нині ми, зміцнені вашими молитвами та заступництвом, прославляли Господа Ісуса Христа. Йому ж належить всяка слава, честь та поклоніння з Безпочатковим Його Отцем і Пресвятим Духом на віки віків. Амінь.

 

Головний редактор - прот. Василь (Рак).
Ред. колегія: Іван Дутка,
Ігор Ліпчанський, Наталія Ліпчанська