Філософський погляд на людську статевість

Аналіз феномену статевості ясно показує його докорінну відмінність від інших інстинктів. Ні спрага, ні голод, ні потреба сну, ні будь-яке інше бажання тілесної приємності, ані жоден інший інстинкт не мають такої глибини і змісту, якими наділені статеві стосунки.

На наше особисте життя впливають різні інстинкти. Особливу роль для людської особи відіграють чарівність протилежної статі, тілесне, статеве бажання і статевий потяг. Вони мають таїнственний характер.

Ставлення людини до статевості має значення також і для її цілої особистості, оскільки вона є, фактично, однією з її основних характеристик. Таке центральне місце статевих стосунків пов’язане з двома факторами. По-перше, саме у статевому вимірі унікальним чином зустрічається душа і тіло, а, по-друге, якраз у статевій сфері ми спостерігаємо особливу інтимність стосунків.

Сам факт, що ставлення людини до сфери статевості має значно більшу моральну значимість, ніж у випадку інших тілесних бажань, свідчить про справді унікальне явище, якими є статеві стосунки у тілесному вимірі людини. Віддання сексуальному бажанню заради нього самого настільки осквернює людину, наскільки цього ніколи не зробить навіть несамовита обжерливість. Адекватною відповіддю на статеву сферу є чистота, яка, до речі, в ієрархічному розумінні стоїть набагато вище від повздержливості.

 

Релігійний погляд на людську статевість

Шоста Заповідь “Не чужолож” перекликається з дев’ятою “Не пожадай жінки ближнього свого”. Шоста і дев’ята Божі Заповіді стоять на сторожі моральної чистоти і невинності, чистоти нашого серця і вірності у подружньому житті. Сам Господь Бог поблагословив перше подружжя - наших прародичів Адама і Єву у раю. Отож, подружжя - то Божа установа, в основу якої покладено єдність любові і нерозривність подружньої присяги.

Проти Шостої Заповіді Божої грішить той, хто живе без церковного шлюбу, хто вживає сороміцькі слова, жарти, пісні, веде непристойні розмови, дивиться нескромні малюнки, порнографічні та еротичні фільми, які є грішними супроти християнської моралі. Святий Апостол Павло каже: “ …ті, що чинять розпусту, перелюб, розгнузданість - Царства Божого не успадкують” (пор. І Кор. 6, 9-10). Гріх нечистоти руйнує в нашій душі Божу ласку, принижує людину до рівня тварини.

Перелюб - тяжкий гріх. Ісус Христос каже, «що кожний, хто дивиться на жінку з пожаданням, той вже вчинив перелюб з нею в своїм серці» (Мт. 5, 28). Перелюб веде до розлучень, що є великим нещастям для подружжя, а особливо для дітей. Отже, дуже важливо держати наш розум і серце чистими, вільними від непристойних думок і бажань, бо навіть саме внутрішнє бажання згрішити є гріхом. В час таких спокус треба звертатися до Бога з молитвою, щоб допоміг розвіяти замішання в нашій душі.

За порушення цієї заповіді настає невідворотне покарання і люди самі часто його наближають. Згадаймо біблійні Содом і Гомору, жителі яких були настільки розбещеними і розпусними, що Бог змушений був їх знищити, хоча він прагнув їх врятувати, надіславши до них своїх посланців, але навіть Божих посланців жителі Содома і Гомори не хотіли слухати а прагнули їх збезчестити. Тому Бог дав можливість врятуватися лише праведнику   Лоту   та   його   родині     (пор. Бут. 19 гл.). А от жителі іншого міста - Ніневії були врятовані, так як вони усвідомили свої гріхи, покаялись і Бог їх помилував (пор. Лк. 11,32).

Дошлюбна стриманість

Дошлюбна стриманість допомагає приготувати себе до шлюбу як духовно, так і тілесно. Кохання розвивається в нашій душі, але виражаємо його через тіло. Виразити свою любов можна не лише через статевий акт, для цього є й інші способи. Ніжність, чутливість - це є те, що оберігає людину, дає їй почуття захищеності. Радість, подяка за дар кохання, вдячність за те, що ця кохана людина є поруч, також є вираженням любові. Турбота про кохану людину повинна бути безкорисливою. Важлива також відповідальність не тільки за вчинки, але й слова. Приємно чути ніжні, сповнені любові слова від своїх коханих, але самих слів недостатньо. Вони повинні бути підтвердженні діями, у житті та в душі людини, інакше того, хто поруч дуже легко скривдити. Жести, дотик коханої особи можуть багато передати, однак їх значення залежить від того, чим вони були викликані, а також від очікуваного завершення. Наприклад, якщо метою якогось жесту чи дотику є статеве збудження, тоді він може стати початком перелюбу, зради себе і другої людини. Тому насамперед треба очистити свої серця. Людина повинна піддати своє тіло певній дисципліні, поставити певні межі, але не зі страху, а з почуття відповідальності.

Справжня мужність полягає не в самій статевості, а у вмінні підпорядковувати свою статевість силі волі, у відповідальності за свої вчинки, за життя, щастя і відчуття безпеки інших. Справжня чоловіча позиція – це позиція опіки, турботи стосовно слабших і найперше стосовно жінки і дитини, яка може бути зачата. Справжня жіночість полягає в покликанні до материнства, і до нього дівчина повинна приготуватися: приготувати своє серце, наповнити його ніжністю, делікатністю, вразливістю, навчитися розуміти слабших, безпомічних, стати чуттєвою до таємниці життя, а також до потреб інших. Тільки дівчина, яка сама розуміє і цінує свою жіночість, свою духовну вартість, здатна нею обдаровувати інших.

Як на практиці молодим людям зберегти дошлюбну чистоту?

Для того, щоб хлопець і дівчина могли розвинути в собі свою чоловічість і жіночість, в юності вони повинні уникати ситуацій, які б могли їх спровокувати до статевих дій: місць, де вони могли б залишитись наодинці, провокуючих жестів, дотиків, провокуючого одягу. Особливої цінності набувають зустрічі в колі друзів, а також праця над своїми здібностями і талантами. Така праця над собою дозволить молодій людині не тільки дотриматись дошлюбної чистоти, але пронести цю «чистоту серця» через усе життя.

В обговоренні питання дошлюбної чистоти не можна обминути релігійного аспекту. У вченні Церкви знаходимо чітке ствердження, що чистота є передовсім плодом Божого дару, а також людської співпраці з цим даром. Отож, щоб молода людина навчилася приймати інших людей, входити в стосунки з ними, поважаючи гідність кожного з його відмінностями, - вона повинна відкритися перед Богом і Його благодаттю. Людина не може розраховувати лише на власні сили, особливо в сучасному світі, коли навколо стільки спокус і нагод до гріха. Молоді люди повинні звертатися до Бога у молитві, щоб Він дав силу зберегти чистоту серця і вірно виконати своє життєве покликання. Тому важливо з вірою підійти до цього питання. Тільки та людина, яка вірить у Бога і переживає з Ним єдність у молитві і таїнствах, буде спроможна прийняти вчення Біблії та вчення Церкви. Базуючись на Божественному Об’явленні та автентичному тлумаченні природного закону, Церква навчає, що уживання статевих функцій має своє справжнє значення і моральну чесність у подружжі. Тільки якщо в серці людини є пам’ять про Бога, якщо в ній живе Дух Святий, якщо місце хтивості зайняла християнська любов, там не знайдеться місця жодному гріху. Тому ми повинні шукати більше не чистоти самої по собі, а шукати Бога, Його присутності, примножуючи віру, втішаючись надією, досягаючи любові. Тому шукаймо Господа в Церкві, де є століттями перевірені методи боротьби з гріхами, і де реально присутній і діє Спаситель світу, Христос.

Чистота серця, наповненість Святим Духом, діяльна християнська любов - це, скоріше, цілі і результат життя, але спочатку потрібна боротьба.

Що суперечить чистоті?

Мастурбація.

Cексуальне бажання, що виникає на примітивному біологічному рівні, називається, зазвичай, хтивістю. Сюди відноситься не тільки мастурбація, а й просто читання літератури відповідного характеру, перегляд порнографії та інші дії, пов’язані з сексуальним збудженням поза шлюбом. З точки зору Біблії і Церковної Традиції все це безумовно є гріхами нечистоти, з численними поділами. Ми зупинимося більш докладно на мастурбації, як на одній з найбільш поширених форм сексуальної поведінки.

Чому мастурбація є гріхом?

Чистота вимагає уникати всього, що не сприяє цілісному розвиткові особи. До таких речей належить і мастурбація. Часто молодих людей цікавить, чому мастурбація є гріхом? Тому, що свідоме уживання статевості поза нормальними подружніми стосунками суперечить призначенню статевості: в мастурбації нема самодарування в любові і відкритості на нове життя. Мастурбація полягає у знятті статевого збудження, а також налаштована тільки на пошуки власного задоволення. Вона послаблює силу волі, вчить егоїзму, робить людину залежною від цих відчуттів і, як кожен гріх, залишає після себе відчуття провини та внутрішнього неспокою. Людина, яка стала залежною від мастурбації, не зможе у шлюбі шукати того, що буде добром для її супруга, а шукатиме тільки власне задоволення.

Сексуальні фантазії, порножурнали, порнофільми або просто погляд на другу особу як на сексуальний об’єкт, провокування другої людини до статевих дій своїм виглядом або жестами є гріхом проти чистоти, бо порушує гідність людини, послаблює силу волі й опанування та веде до статевого збудження, що в свою чергу може призвести до тяжких гріхів, таких як перелюб і навіть вбивство ненародженої дитини.

Проблема онанізму.

Онанізм - це протиприродне задоволення статевого потягу способом штучного подразнення статевих органів з метою досягти статевого оргазму. Його допускаються обидві статі: як чоловіча, так і жіноча. Епізод принагідний, загалом перехідний у підлітків і в тих суб’єктів, які з різних причин позбавлені статевих зносин. У цих випадках она­нізм не можна вважати патологічним. Це приходить через протиприродне, аморальне повторювання цього вчинку; інколи через тривале проживання в гуртожитках, певних замкнених спільнотах; у стані сп’яніння.

Відчуття провини, яку породжує цей гріх, зумовлює депресивність, меланхолію. Справді, онанізм породжує численні хвороби: ментальні, психічні, невротичні чи інші форми нездорового еротизму. Онанізм часто не ідентифікують із мастурбацією, тому що вважають її актом чисто особистим, самотнім, а онанізм відноситься радше до неприродних подружніх актів.

 

Хто такий військовий капелан? Як забезпечується свобода совісті для людей у військових строях? Як поєднується Христова заповідь “Не вбий!” з прагненням священиків різних Церков бути присутніми у війську і навіть виховувати в солдатах міцний армійський дух?

Усе починалося майже 18 століть тому. Мартин Турський, воїн і син римського вояка, зустрів однієї зимової ночі жебрака, що тремтів від холоду. Мартин скинув з себе плащ, перетяв його навпіл мечем і віддав бідоласі половину. Тієї ж ночі йому явився Христос, одягнений саме у цю половину плаща. Після цього Мартин прийняв християнство і решту свого життя присвятив Церкві.

Плащ святого Мартина (латиною - сареllа) носили в бій, як хоругву. Коли ж плащ став реліквією Церкви, з ним на сторожі завжди ходив священик. Цей охоронець Мартинового плаща (тобто, його сареllanus) обслуговував також релігійні потреби короля і через це одержав титул “капелана”. Місце, де зберігався цей плащ, стало місцем богослужіння і називається “каплицею”.

Військове капеланство – це складний обов’язок і у багатьох країнах дуже престижне священиче служіння.

У збройних силах країн-членів НАТО військові душпастирі поглиблено вивчають соціологію, психологію, антропологію, психіатрію і отримують загальне уявлення про медичну допомогу.

Військовий капелан є “повним офіцером і повним священиком”, хоча він і не носить зброї, а в деяких арміях і уніформу. Військовий священик надає духовну опіку тим солдатам і офіцерам, які її потребують. За екстремальних умов військовий капелан часто стає однією з центральних постатей військового колективу.

Військова служба завжди містить у собі більший або менший компонент примусу; від солдат вимагають засвоєння набору ідей, які мають зміцнити бойовий дух. Залучення в таку пропагандистську схему релігії є ефективним, але дуже часто небезпечним. Не тільки для духовного світу особи, але й для самої Церкви.

Ієрархи українських церков свідомі наявних небезпек. Єпископ УГКЦ, голова Синодального відділу з співпраці зі Збройними силами Михаїл Колтун так формулює важливість присутності Церкви у війську: Церква молиться за мир, а військо – це є той гарант миру. Не тільки заключається мир на силі зброї, але на вірі, на серці, совісті, духовному розположенні.

* * *

Зважаючи на непередбачувані ситуації, що можуть трапитися у війську, для військовослужбовців дуже важлива духовна опіка. Хоча у нашій державі рух за забезпечення військовослужбовців Збройних сил України душпастирською опікою розпочався ще в 1993 році, питання капеланства досі не визнано «де-юре». Чому? Це питання все частіше задають собі військові, священики, семінаристи духовних семінарій.

Часткову легалізацією військового капеланства у Збройних силах України надала директива Міністра оборони України від 25.04.2006 № Д-25 «Про впорядкування питань задоволення релігійних потреб військовослужбовців Збройних сил України». Ця директива є запрошенням для Церкви бути завжди поруч своїх вірних-військовослужбовців навіть тоді, коли вони не мають змоги поза військовими частинами отримувати духовну підтримку від Церкви, зважаючи на свої обов’язки.

 

Конфесійні та міжконфесійні центри, об’єднання капеланів та військових.

На сьогоднішній день в кожній єпархії УГКЦ існують окремі відділи у справах душпастирства в Збройних силах та силових структурах України. Подібні відділи теж існують в УПЦ КП та УПЦ (МП), УАПЦ. Завданням військового капеланства є не тільки провадити душпастирство серед військових, але й розробляти методологію праці по питаннях задоволення духовних потреб військовослужбовців та членів їх сімей.

Також на міжконфесійному рівні діють Всеукраїнське міжконфесійне релігійне християнсько-військове братство та Об’єднання християн-військовослужбовців України.

Взаємовідносини між церквою і армією.

Проблема взаємовідносин церкви й армії має кілька аспектів. По-перше, з огляду на збереження в Україні системи комплектування війська за призовом важливо забезпечити права віруючих, які за релігійними переконаннями не можуть використовувати зброю. Другий аспект – це здійснення права віруючих військовослужбовців на задоволення своїх релігійних потреб (виконання культових дій, спілкування зі священнослужителем та одновірцями, читання релігійної літератури тощо). Третій аспект проблеми – це участь церкви у виховній та соціально-психологічній роботі в армії.

Боєздатність сучасного війська, ґрунтується на багатьох чинниках, але головне в армії – не техніка, а люди, військовослужбовці, від морально-психологічного стану яких залежить якісне виконання завдань, покладених на Збройні Сили. Високий моральний дух воїна – це основа високої боєздатності Збройних сил. Церква володіє духовною силою, допомагає як окремій людині, так і всьому суспільству стати кращими, позбутися багатьох моральних та соціальних вад. Тому держава повинна вважати церкву рівноправним учасником перетворень, які здійснюються в Україні, у тому числі в її Збройних силах, і насамперед – у духовно-моральному та патріотичному вихованні. Існує добра традиція, коли духовні особи благословляють та наставляють солдат, що прийняли військову присягу, на зразкову службу та навчання, благословляють на “ратну” службу у Збройних силах України. Зустріч з духовними особами застерігає від відчаю, морального падіння, закликає надійно стояти на варті великого надбання предків, які свого часу освячували кров`ю українську землю. Співпраця церкви та війська повинна бути не спонтанною, а цілеспрямованою та постійною, тому що у нас єдина мета – виховання захисників Вітчизни, справжніх патріотів.

Необхідність посилення виховної та соціально-психологічної роботи в Збройних силах України не викликає сумніву. Адже загальна криза в суспільстві згубно впливає на морально-психологічний стан військовослужбовців. Дослідження соціального настрою українських офіцерів засвідчують, що він є переважно негативним, близьким скоріше до апатії та депресії, ніж до піднесення та ентузіазму. Про негативний морально-психологічний стан військовослужбовців строкової служби свідчать існування позастатутних відносин та непоодинокі випадки самогубства.

Отже, необхідність морально-психологічної допомоги військовослужбовцям, посилення виховної роботи у військах очевидна. Релігія намагається виховувати моральність і духовність у людині. Тому, аби людина була моральною і духовною, необхідно переконати її у необхідності звертатися до релігії, тобто до віри, Бога.

Підготував: Шкодин Богдан

Центр Душпастирювання Силових Структур

Фрагмент із Послання Папи Венедикта XVI з нагоди Всесвітнього Дня хворого.

[...] У цей Рік священичого покликання, моя думка лине особливо до вас, дорогі священики, «служителі хворих», знак та інструмент співстраждання Христа, котре повинне досягти кожного, хто страждає. Я закликаю вас, дорогі священики, не жаліти себе, забезпечуючи їм опіку та підтримку. Час, проведений поруч з тими, хто зазнає випробувань, виявляється благодатно плідним для всіх інших аспектів пастирської діяльності. Нарешті, я звертаюся до вас, дорогі хворі, і я прошу вас молитися і жертвувати ваші страждання за священиків, щоб вони могли залишатися вірними своєму покликанню і щоб їхнє служіння було багатим на духовні плоди на користь всієї Церкви.

З такими почуттями я молю про материнський захист Марії, Спасіння Хворих для хворих, а також для тих, хто їм допомагає, та усім сердечно уділяю Апостольське Благословення.