Цьогоріч виповнюється 75-ліття з того зловісного червневого дня «літнього сонцестояння» 1941 р., коли всепожираюча – небувала до того кривава й спустошлива пожежа розпаленої гітлерівським і сталінським режимами Другої світової війни перекинулася на Схід Європи. А от наступного дня – тільки ось рівно через 60 років по тому, 23 червня 2001 р., на українську землю вперше ступив великий і благословенний Христовий апостол новітнього часу – св. Папа Іван Павло ІІ. Зі своїм євангельським посланням до українського народу незбагненної Божої любові й милосердя, Господнього миру, прощення і спасіння, християнської єдності та братерства.
У цьому зв’язку пригадується, як запеклі «патриоты отечества чужого» – місцеві адепти войовничого мракобісно-шовіністського московського псевдоправослав’я влаштовували тоді «хресні ходи» та інші агресивно-гучні протестні акції з приводу приїзду в Україну понтифіка-поляка, в етнородоводі якого, до того ж, за деякими даними, була й українська складова. Вони, при цьому, тримали гасла й плакати та з великою нетерпимістю й злобою вигукували провокативні гасла й різні брехливі, всуціль облудні нісенітниці щодо, загалом, діяльності та, зокрема, дійсної мети тієї поїздки єпископа Риму до України. Крім того, вони також тримали численні ікони із зображенням св. великомученика Георгія (Юрія) Змієборця.
Одначе: що в дійсності може бути спільного поміж особою цього відомого й відважного Господнього служителя й угодника і тими чорносотенними (де-факто) спідручними самого диявола, про котрого Ісус Христос дуже чітко й зрозуміло сказав, що «він – брехун і батько лжі» (Ін.8:44)?!
І тут звертає на себе увагу той факт, що постать св. побідоносця Георгія сирійсько-ліванського походження, якого почитають різноконфесійні християни Сходу і Заходу, – одначе, всуціль тенденційно й однобічно – так би мовити, "прихватизована" ідеологами московсько-імперського квазіправослав'я і "русского мира" в цілому. При цьому вони нерідко посилаються, зокрема, на ту історичну обставину, що вшанування св. Георгія Змієборця (тобто, 6 травня – за східною церковною традицією, що послуговується Юліанським календарем) у часі майже збігається з тими днями, коли у травні 1945 р. загасла пожежа Другої світової війни в Європі. (І в який - в цей же день почитання свю Юрія - тогоріч також відзначалася і Пасха - за тим же Старим стилем.) І за що (за військову перемогу над нацизмом) вся заслуга офіційною Москвою також зухвало "монополізована" та заідеологізована й міфологізована. Перетворена, по суті, в своєрідний культ (ледь не) релігійного поклоніння і служіння язичницько-шовіністському ідолу "великой победы" ("побєдобєсіє"). Іншими словами, власного – бравурно-гучного й пихато-горделивого самовивищення і самозвеличення. Звичайно ж, на тлі цинічного й безпардонного приниження й оббріхування, опльовування та очорення всіх інших. Включаючи і український народ.
Водночас тут варто пам'ятати, що ця – найбільш кровопролитна і жорстока, згубно-руйнівна та катастрофічна в історії людства війна, як було наголошено вище, була в 1939 р. розв'язана одразу двома диктаторами-"близнюками" – Гітлером і Сталіном. Тими супертиранами й оберкатами, котрі на першому її етапі діяли як спільники і союзники по територіальному розбою на Європейському континенті. Однак уже незабаром, у червні 1941 р., зіштовхнулися у смертельному, непримиренному двобої на взаємопоборювання і взаємознищення ("хто кого"), в часі якого ІІІ райхом були вчинені найжахливіші й найбільші його звірства. А надто – Голокост, а також нечувані злодіяння супроти полонених червоноармйців, – як складова частина величезного терору щодо низки слов'янських та інших народів ("унтерменшен") і т. п. І одним з тих основних регіонів, де наймасштабніше здійснювалися ці військові злочини та відбувалися найзапекліші, найстрахітливіші перипетії німецько-радянської та й, загалом, усієї Другої світової війни, була Україна. Її теренами той - гіперґрандіозний криваво-вогняний смерч прокотився двічі: спочатку із заходу на схід, а потім назад – зі сходу на захід.
І цей, означений вище, збіг тих двох (а точніше - навіть трьох) травневих дат – справді і вочевидь, глибоко символічний і дуже знаковий. Бо тоді, в середині 40-х рр., – в результаті надзвичайних, неймовірних спільних зусиль всіх народів країн Антигітлерівської коаліції – зазнав нищівної військової поразки і беззастережно капітулював кривавий людожерський нацизм. Тобто, одна з тогочасних – вельми грізних і потужних богоненависних сил, що її зловісним партійним символом був криваво-червоний прапор із чорною (на круглому білому тлі) павукоподібною погансько-магічною свастикою посередині. Очолювана расово-ксенофобним маньяком Гітлером правоекстремістська, з елементами лівацького популізму, тоталітарна політична сила, що прагнула до "арійсько-нордичного" - ледь не до світового панування. І котрій в 30-ті рр. ХХ ст. вдалося здобути прихильність і симпатії більшості німецького народу, у т. ч., на жаль, і досить великого числа тамтешніх християн. І за якою безпосередньо стояв отой "великий дракон, древній змій, званий дияволом і сатаною, що спокушає всю вселенну", і який був "скинутий на землю", причому "у великій люті, знаючи, що небагато йому лишається часу" (Одкр.12:9,12).
Однак не лише в цьому диявол зазнав серйозної поразки у перебігу подій Другої свтової війни.
*
Як чітко було зазначено ще в пророчих Фатімських об'явленнях, і якраз того ж самого – 1917 р. сатана-Люцифер привів до влади в Росії очолюване Лєніним, що таємно отримав велику фінансову "ін'єкцію" від німецького генштабу, авантюрно-ультраліве політичне угруповання. Руками якого він прагнув збурити дуже могутні – всесвітні криваві революційні заворушення, потрясіння і війни. В перебігу яких й мало бути встановлене його абсолютне сатанинське панування над усіма країнами і континентами у формі т. зв. "диктатури пролетаріату". Й, мабуть, найголовнішим і найважливішим її завданням мало стати повсюдне – кардинальне й остаточне викорінення із свідомості й побуту трудящих мас християнства. Та, загалом, будь-якого різновиду «опіуму для народу» – віри в Бога та релігійного світогляду. І ця войовничо-богоборча «програма» почала масштабно й послідовно виконуватися на теренах Московської більшовицької імперії. На кінець 30-х рр. в тодішньому СРСР майже не залишилося мережі структур Православної та інших Церков і релігійних організацій. А більшість їх священнослужителів та численні віруючі були або фізично знищені або були запроторені в катівні ҐУЛАҐу.
Одначе спалах Другої світової війни вніс свої суттєві корективи у подальше здійснення цього зловісного сатанинсько-більшовицького замислу. По-перше, внаслідок реалізації змісту таємного протоколу до "пакту Молотова–Ріббентропа", протягом 1939-1940 рр. по інший бік свого міжвоєнного західного кордону сталінський режим окупував й анексував величезні території. На яких до того – за деякими винятками – більш-менш вільно діяли структури різноконфесійних християнських Церков, а також інших релігій.
Але головне те, що, внаслідок вибуху німецько-радянської війни і швидкого відступу Червоної армії й, відповідно, втечі органів більшовицької влади на Схід, на цих, зайнятих Вермахтом, теренах майже одразу почалося стихійне – масштабне й активне відродження церковно-релігійного життя, повернення великих мас людей до дієвої віри в Бога. І якому нова – окупаційна німецька влада, й особливо попервах, а надто в тих прифронтових областях, де була чинна не нацистсько-ґестапівська, а суто військова (армійська) адміністрація, не тільки не заважала, а подекуди навіть сприяла й допомагала. Оскільки це навернення до "віри батьків", до того ж, часто-густо носило виразно антибільшовицький характер. Й, мабуть, ще більшою мірою подібне – нове духовно-релігійне "цвітіння" й навернення тоді стосувалося тих територій, котрі опинилися під управлінням таких союзників Німеччини, як Румунія і Фінляндія.
Одначе – і що характерно – це явище досить потужно відбувалося не лише на захід, а й, назагал, по обидва боки німецько-радянського фронту. І з яким більшовицько-сталінський режим практично нічого не міг вдіяти й ефективно протиставити. Тим паче, що тут, по східному боці фронту, воно, здебільшого, носило вже патріотично-протинімецьку спрямованість. Іншими словами, в Кремлі, чітко усвідомивши це величезне фіаско свого попереднього – насильницького запекло-атеїстичного курсу, тоді вирішили не чинити цьому очевидному релігійному "ренесансу" якихось негайних – рішучих і занадто категоричних репресивних протидій. А, натомість, просто будь-що "приручити" й взяти під суворий контроль і диктат спецслужб. Та – в певних ситуаціях – використовувати його й, насамперед та головно, лояльно-слухняну верхівку й частину духівництва РПЦ МП, "відродженої" у 1943 р. за наказом Сталіна, на свою політичну користь...
*
Напевно, кожен бачив зображення святого Георгія, який сидить на білому коні і списом вражає змія, що звивається на землі. Це зображення ілюструє подію, яка сталася вже після мученицької смерті святого Георгія у 303 р.
Розповідають, що недалеко від місця, де народився св. Георгій, у місті Бейруті (столиці сучасного Лівану), в озері жив величезний змій, який часто пожирав мешканців тієї місцини. Щоб утамувати голод змія, місцеві жителі почали регулярно віддавати йому на поживу юнака або дівчину, яких вибирали за жеребом. Одного разу жереб випав на дочку правителя цієї місцевості. Її відвели до берега озера і прив'язали; вона в жаху стала чекати появи змія.
Коли звір став наближатися до неї, раптом з'явився на білому коні світлий юнак. Вершник вразив змія списом і врятував дівчину. Цей юнак і був святий великомученик Георгій. А от під виглядом змія, дуже схоже, ховався стародавній тамтешній поганський ідол – нечестивий, злий демон Молох-Ваал. Саме той, якому і приносилися криваві людські жертви й, передусім, діти та підлітки. Таким чудесним чином св. Георгій Побідоносець припинив винищення юнаків і дівчат в межах Бейрута і навернув до Христа мешканців того краю, які до цього були язичниками.
До речі, свого часу, згідно відомої біблійної оповіді, із жерцями ("пророками") цього ж поганського божка (Молоха-Ваала), котрі й чинили ті криваві жертви своєму людожерському ідолу, досить успішно й справедливо розібрався ще св. Господній пророк Ілля. Й тим самим повернув до правдивої віри й поклоніння єдиному і істинному Богу-Творцю багатьох людей у тодішньому старозавітньому Ізраїлі.
Св. Георгій – покровитель воїнства. І як у цьому сенсі наголошує Святе Письмо, "коня готують на день битви, але перемога від Господа" (Пр.21:31). Зображення ж Георгія Побідоносця на коні символізує Божу перемогу над дияволом – "древнім змієм" (Одкр.12:9). Це зображення часто тлумачиться алегорично: царівна, врятована святим Георгієм, символізує Христову Церкву, Божий народ, а от змій – запекле й злостиво-безбожне – демонічно-сатанинське язичництво.
*
Не секрет, що тією травневою, у 1945 р., перемогою над гітлеризмом спритно і досить вправно скористав інший – вищезгаданий і теж дуже небезпечний різновид тоталітарного богоборства й безпрецедентно гігантського та безжального людиновбивства. І своєрідним апогеєм чого і стали, зокрема, штучний Голодомор-геноцид 1932-1933 рр. в Україні й Кубані та Великий терор 1937-1938 рр. Себто, ліворадикальний комуно-більшовизм, доповнений суперпатологічним параноїком Cталіном великодержавно-імперською ідеологією російського "месіанства" й домінування над усім світом. Як усе це, власне, і було, у т. ч. і вибух нової світової бійні, пророче передбачено, зокрема, у тих же Фатімських об'явленнях 1917 р. – напередодні більшовицького перевороту в Росії. І цей політфеномен, який також прямо, як своє знаряддя, використовував все той же "дракон величезний червоний" (Одкр.12:3), а на своєму (і теж) криваво-червоному полотнищі розмістив "золоті" (жовті) масонсько-окультні магічні знаки: молот, серп і пентограму.
Більше того. Диявол уже дуже давно – коли ще був світоносним архангелом Люцифером у найближчому Божому оточенні – вельми горделиво-пихато мріяв і"говорив у серці своєму: "зійду на небо, вище за зірки Божі піднесу престіл мій і сяду на горі у зібранні богів, на краю півночі; зійду на висоти хмарні, буду подібний до Всевишнього"" (Іс.14:13). Як відомо, йому це тоді зреалізувати ніяк не судилося, бо, як згадувалося вище, був "скинутий на землю". Одначе тут, на землі, йому таки вдалося поставити отой свій "престіл сатани" (і, до речі, копію пергамського) – у вигляді мавзолея Лєніна – на Червоній площі у Москві, котра розташована якраз точно на північ від Єрусалима! Крім того, кремлівські вежі були "прикрашені" (увінчані) тими ж пентограмами криваво-червоного кольору, виготовленими із найулюбленішого "коштовного каменя" Люцифера – "рубіну" (Одкр.2:12,13; Єз.28:13).
Розвал на зламі 80-90-х рр. ХХ ст. – спочатку т. зв. "європейського соцтабору", а одразу затим – і розпад самої Московської комуно-совдепівської "імперії зла й беззаконня", на жаль, ніяк не спонукав кремлівську правлячу верхівку до якогось суттєвого, докорінного перегляду своїх – як, між іншим, і доволі великої частини російського соціуму – глибинно-ментальних, світоглядно-ідеологічних настанов і стереотипів. Радше навпаки: наразі, тобто, судячи з усього, вже "в останні роки" і "в останні дні" всесвітньої Історії спасіння, коли "ось, темрява землю вкриває, а морок – народи", спостерігаємо (поміж іншого) новітню й різку активізацію агресивних – експансіоністських, реваншистсько-загарбницьких устремлінь цієї авторитарної імперії (вищезгаданого – горезвісного "русского мира") з тієї ж –"з крайньої півночі" (Єз.38:8,15,16; Іс.60:2).
Тут, вочевидь, варто зауважити, що вже упродовж кількох століть Україна є першою і дуже важливою "зупинкою" і стратегічним плацдармом на шляху гегемоністських устремлінь правителів сусідньої "братньої" держави як на захід – в Європу, так і особливо її "сакральної" експансії на південь (від Москви та Петербургу), у напрямку Київ – Херсонес Таврійський – Константинополь – Антіохія - Єрусалим.
Себто, і нині маємо, за своєю суттю, все ту ж московсько-шовіністську (євразійську) імперію – "гідну" правонаступницю Золотої орди та особливо "ІІІ Риму" (царсько-самодержавного, а ще більше – комуно-тоталітарного): неовавилонську "велику блудницю" – "жінку, яка сиділа на звірі червоному, сповненому імен богохульних", і що "тримала золоту чашу в руці своїй, наповнену мерзотами і нечистотами блудодійства її". І ця "жінка упоєна була [великою] кров'ю святих і кров'ю свідків Ісусових", а також "і всіх [інших] убитих на землі" (Одкр.17:1-6; 18:2,24).
Й, згідно відповідного трактування біблійного пророцтва, цією войовничо-богоборчою імперією – правдоподібно у новий і новітній час – будуть правити "десять рогів" – "десять царів". Ті, що "будуть вести битву з Агнцем" і які «мають одні думки, і [накінець] передадуть силу і владу свою [над царством новому правителю –] звірові» – Антихристу, царю, "відмінному від попередніх", – ультратоталітарному очільникові т. зв. Світового уряду, "доки не здійсняться [певні пророчі] слова Божі" (Одкр.17:12-14,17; Дан.7:24).
Й конкретно. Цей Антихрист, або інакше – новий "ріг" мав "очі, як очі людські, і вуста, які говорять зухвало", "і який на вигляд став більшим за інші". Й він "проти Всевишнього буде говорити [богохульні] слова і пригнічувати святих Всевишнього". Й "цей ріг вів битву зі святими і переборював їх, доки не прийшов Ветхий днями [Христос], і суд даний був святим Всевишнього, і настав час, – і царство взяли святі". Це – коли "царство і влада і велич царствена в усій піднебесній дані будуть народу святих Всевишнього, Якого царство – царство вічне, і всі володарі будуть служити і коритися Йому" (Дан.7:8,20,22,25,27).
Як добре пам'ятаємо, першим з тих "десяти царів" був одержимий маренням "світової пролетарської революції" Лєнін, другим – кумир сучасних російських "червоно-коричневих" (комуно-більшовиків, імпершовіністів і чорносотенців, у т. ч. і декого з т. зв. "православних") Сталін. Третій "цар" – Хрущов проводив кампанію "десталінізації", яку, одначе, його наступник ("консерватор" Брежнєв) різко призупинив і згорнув. "Соцтабір" та СРСР назавше пішли в історичне небуття за правління сьомого "царя" – майже "ліберала" Горбачова. Восьмий же – псевдодемократ Єльцин ущент спився.
Ну а наразі, починаючи від 2000 р., їхній кремлівський "трон" посідає вже дев'ятий (за рахунком) "цар" – великий олігарх-плутократ і корупціонер. Й, до цього ж (як і п'ятий "цар" – Андропов), вихідець із cтруктур радянських репресивно-шпигунських та ідеологічно-пропагандивних спецслужб ("всюдисущого" КГБ, нині – ФСБ). Тих "компетентних органів", котрі – серед різного іншого – особливо "уславилися", зокрема, організацією й проведенням різного штибу провокацій і диверсій, терактів та держпереворотів. А от останнім часом (крім того) – ще і т. зв. "гібридних війн"...
Білійне пророцтво, у цьому ж контексті, сповіщає, що – внаслідок дії духу Антихриста – "троє" з тих десяти "царів" будуть "принижені", тобто "скинуті" (позбавлені влади). Й, по суті, якраз подібна доля (дотепер) дійсно спіткала, принаймні, вже двох з тих "царів" – Хрущова і Горбачова. Так що, як виглядає, чекати залишилося на третього... Крім того, із контексту цього ж пророцтва можна зробити такий висновок, що той – "інший" цар (Антихрист)"постане" саме із тієї ж – московської імперії. І якщо це дійсно відбудеться саме так, то ним, мабуть, і буде отой"Ґоґ, верховний князь" з імперії "Маґоґ" ("з крайньої півночі"), домінуючим етносом якої є народ "Рош" (Рос) і на головній (Червоній) площі столиці якої – "Мешеха" (Месека, Москі), як зазначалось вище, стоїть "престіл сатани" (Дан.7:24; Єз.38:2,6).
До того ж, тоді стає зрозумілим, що майбутній "лжепророк" Антихриста (Одкр.16:13) наразі, скоріш за все, старанно опановує "мистецтво" та (свого часу) використовуватиме саме ті ж методи й прийоми ґеббельсівської, за суттю, демаґоґії й облуди, обовванювання і зомбування та різних інших – брехливо-брудних піартехнологій і провокацій. Ті самі, що застосовуються в сучасних офіційних (та, за духом і змістом, близьких і співзвучних до них) мас-медіа Кремля-ФСБ і РПЦ МП...
*
Кощунственно й цинічно прикриваючись і маніпулюючи т. зв. "георгіївськими стрічками", котрі, одначе, своїм смугастим забарвленням більше нагадують колорадських жуків, їх носії, цієї імперії «велике полчище» - «військо численне» (Єз.38:4,15), – подібно до оцих агрошкідників – на ті землі, куди вони силоміць вдираються, несуть диявольське знищення і смерть, спустошення та руйнування. І, не в останню чергу, стосовно незалежної і соборної України та її різноконфесійного Божого люду – щодо близькосхідного регіону, по той бік Чорного моря, – "з країни північної". Для якого, натомість, Боже Провидіння, як вбачається, приготувало зовсім іншу – доволі важливу й відповідальну духовно-цивілізаційну місію.
А саме: у подальшій есхатологічній перспективі, відновивши свою єдність (знову вони "ходитимуть разом"), стати своєрідним авангардом і генератором тих об'єднавчих процесів у вселенському Тілі Христовому Сходу і Заходу, коли всі його наявні частини ("жезли"), як каже Сам Господь, "ось Я, візьму" й "прикладу їх" один до одного "і зроблю їх одним жезлом, і будуть одне у руці Моїй" (Єр.3:18; 31:8,31; Єз.37:19).
Й навряд чи є суто випадковим збігом та цікава обставина сучасної (ХХ-ХХІ ст.) календарно-літургійної доби, що в той самий день, коли частина християн, які живуть за Старим стилем, святкують Собор небесного покровителя-оборонця Києва та, в цілому, всього старо- й новозавітнього Божого народу - святого Архистратига Михаїла (тобто, 21 листопада), інші віруючі у Христа, котрі послуговуються Новим стилем, відзначають празник Введення в храм Пресвятої Діви Марії. А надто, якщо взяти до уваги те, що саме у цей день ДВІЧІ – у 2004 і 2013 рр., себто з різницею якраз рівно у біблійні містично-сакральні ДЕВ'ЯТЬ літ (9-ть Ангельських чинів, 9-ть заповідей блаженства, 9-ть дарів та 9-ть плодів Святого Духа тощо) і саме на київському Майдані Незалежності, де знаходиться скульптура Архангела Михаїла і який (цей Майдан) Святий Дух, судячи з усього, тоді обрав одним з місць Своєї потужної благодатної присутності і дії "на всяку плоть" (Іоїл 2:28), розпочиналися добре знані і дуже важливі й знакові події. Причому, не лише новітньої української, а й, загалом, європейської і, навіть, світової історії. Дуже схоже, що у такий спосіб Боже Провидіння пророче дає нам дещо зрозуміти.
А саме: що внаслідок грядущої – тріумфальної і яскравої перемоги Небесних Сил безтілесних над диявольсько-демонічною армією, чия нині, як зазначалося вище, "темрява землю вкриває, а морок – народи" (Іс.60:2), до Господнього храму (за прикладом, зокрема, Преблагої Матері Ісуса), тобто Христового "спасіння" остаточно "ввійде повна кількість язичників", разом з якими й "увесь Ізраїль спасеться" (Рим.11:11,25,26).
*
Й тому – за посередництвом св. побідоносця Георгія Змієборця, шанованого християнами східної і західної традицій, – просімо й благаймо всемилостивого й справедливого Господа, аби Він благодатно й повномасштабно виконав Свою обітницю, у т. ч. щодо сучасної України, що от могутньо "виллю від Духа Мого на всяку плоть" і, зокрема, "на землі північній". Й це особливим чином станеться «як світанкова зоря – явлення Його [Святого Духа], і Він прийде до нас, як дощ, як пізній дощ зросить землю». І буде це якраз «на третій день» (на початку ІІІ тисячоліття) християнської ери (Іоїл 2:28; Зах.6:8; Ос.6:3; 2Пет.3:8).
Й унаслідок чого у нашому краї, нарешті, відбудеться загальносуспільне, всенародне покаяння (у т. ч. за багатовіковий заздрісно-братовбивчий "дух Каїна", а також тотальну корупцію та олігархізацію, кричущу соціальну несправедливість, масові аборти тощо), євангельське духовне пробудження й навернення, оновлення і єднання. Все те, що неминуче має позитивно вплинути і на розвиток подій у всьому довколишньому світі: "І буде у той день, що живі води" – незбагненної Божої любові, милості й благодаті, зцілення (духовного й фізичного) і спасіння потужно "потечуть з Єрусалима". Тобто, великою мірою якраз "із землі північної" ІІ Єрусалима, котрий "назветься домом молитви для всіх народів". Причому, "половина їх до моря [багатьох народів] східного і половина їх до моря [багатьох народів] західного: влітку й узимку так буде" (Зах.14:8; Єр.3:18; Іс.56:7).
І на що неодмінно "відповість Господь, і скаже [тутешньому] народу Своєму: ось Я пошлю вам хліб і вино і єлей, і будете насичуватися ними, і більше не віддам вас на наругу [іншим] народам. І того ворога, хто прийшов з [крайньої] півночі, віддалю від вас, і вижену в землю безводну і порожню... і піде від нього сморід, і нідніметься від нього смердота, оскільки він багато наробив зла" (Іоїл 2:19,20). Й тому "і буду судитися з ним моровицею і кровопролиттям, і проллю на нього і на полки його і на багато народів, які з ним, всепотопляючий дощ і кам'яний град, вогонь і сірку; і покажу Мою велич і святість Мою, і явлю Себе перед очима багатьох народів, і пізнають, що Я – Господь" . Й неодмінно "ось, це прийде і збудеться, – говорить Господь Бог, – це той день [cуду й відплати], про який Я сказав" (Єз.38:22,23; 39:8).
Іншими словами, тут таке обіцяє й "говорить Господь Саваоф", що "перше ніж" як у цей світ (уже вдруге) "прийде Бажаний усіма народами" – Месія-Христос й, відповідно, судний "день Господній настане, великий і страшний", ось "ще раз, і це буде скоро, Я потрясу небо і землю, море і сушу, і потрясу всі народи", й захитаю та "скину престоли царств, і знищу силу царств язичницьких" (Аг.2:6,7,22; Мал.4:5).
Тобто, неминуче цей судний "день Господній настане, великий і страшний. І буде: всякий, хто [вчасно й у щирому покаянні] прикличе ім'я Господнє, спасеться". Бо тоді Ісус увійде в його серце і Своїм Святим Духом замешкає там. Й саме у Церкві Божій і "буде спасіння, як сказав Господь" (Іоїл 2:31,32). Або, як наголошує Він у цьому зв’язку, «а ось на кого Я [милостиво] спогляну: на смиренного і скрушеного духом і на того, хто тріпоче перед словом Моїм» (Іс.66:2).
Й, безперечно, що серед них буде і велика кількість зцілених і спасенних людських душ, зокрема, з Росії й деяких інших країн на пострадянському просторі, які неодмінно досягне та – згадана вище животворна й спасаюча «вода», що «з-під порога храму тече». Тим більше, «бо храм стояв лицем на схід» (Єз.47:1). Себто, історично євангельське благовістя туди завше поширювалося й нині доходить, переважно, саме через служіння душпастирів-місіонерів – вихідців з нашого українського краю.
А от сам "дракон червоний" – "диявол", врешті-решт, буде "ввергнутий в озеро вогняне і сірчасте, де звір [Антихрист] і лжепророк [його], і будуть мучитися день і ніч на вікі віків". Котре чекає також і на нерозкаяних, запеклих грішників і затятих нечестивців і богоненависників – усіх тих, «хто не був записаний у книзі життя». У т. ч. «боязких же і невірних, мерзотних і убивць і любодіїв, і чародіїв та ідолослужителів, і всіх лжеців – доля в озері, що горить вогнем і сіркою» (Одкр.20:10,15; 21:8).
Лев Овштейн,
християнський публіцист