Забобони похоронні, або як кинути табуреткою, щоб душа не сілаСвященики для газети "Експрес" від 7.04.2016 розвінчали народні упередження, пов'язані з похороном.

На жаль, рано чи пізно, але горе приходить у кожну родину, забираючи чиєсь життя. Згорьовані рідні часто не знають, як поводитись біля покійного, і питають про це в старших людей.  Але чомусь не священика…

Скажімо, у хаті, де лежить покійник, не можна відчиняти вікна і квартирки. Дзеркала завішують тканиною, після того, як винесуть тіло, перевертають усі стільці в хаті.

Що це – традиції, яких потрібно дотримуватись, чи звичайнісінькі забобони?  Про це розмовляємо з єпископом Євстратієм (Зорею), отцями: Тарасом Дзьобою, Миколою Микосовським (ЧСВВ), Зеновієм Хоркавим.


-  Які бувають забобони пов’язані із християнським похороном?

о. Тарас: 

- Найчастіше стикався з тим що «хтось», «чомусь» забороняє сім’ї померлого торкатись хреста, який очолює похоронну процесію, нести труну чи Євангеліє… мовляв, щоб не було нової смерті в родині. Правду кажучи, немає такої заборони. До несення хреста чи Євангелія в похоронній процесії слід запрошувати лише гідних людей, а не будь-кого, адже це - поважна місія: очолювати похоронну процесію, несучи хрест Христовий чи Слово Боже. Або ще один забобон – «не можна відчиняти вікна чи квартирки». Це також поширена практика, через яку люди які прийшли на парастас чи похорон, а в особливо гарячу пору року, мліють, їм стає зле. Адже коли бракує кисню, важко молитися. А похорон - це і є молитва за новопредставлену людину. І підготовка місця, де лежить покійна людина, полягає саме в тому, щоб це місце найбільше приготувати до такої молитви та щоб молитися було комфортно. Коли виносять небіжчика, у домі часто перевертають столи й стільці, – і цей забобон також немає нічого спільного із християнським похороном. Пригадую, якось спитав одних людей, для чого вони перевертають стільці. Кажуть, щоб «душа не сіла». Але ж душа - не тіло, їй крісла не потрібні. 

- Навіщо закривають тканиною усі дзеркала ?

о. Олег: 

- Начебто для того, щоб душа покійного, побачивши себе, не злякалася. Інший варіант тлумачення: щоб покійний не налякав родичів. Уважається також, що через дзеркало душа може піти в темний світ “задзеркалля”, де панує диявол і правлять біси. Насправді цей звичай пішов із далеких часів, коли в багатих будинках драпірували чорними тканинами дзеркала і кришталеві люстри, щоб вони своїм розкішним блиском не відвертали тих, хто молиться.

о. Микола:

- А насправді душа покійних відразу після фізичної смерті постає перед Богом на особистий суд, складаючи звіт з усього свого життя, а не “вештається” без потреби по світі.

- Які ще поширені забобони ?

о.Олег:

- Наприклад, вірять, що начебто людина, котра повернулася в помешкання після винесення тіла, але до повернення процесії з цвинтаря, неодмінно помре.



“ Коли виносять небіжчика, у домі часто перевертають стільці”



Або що людина, котра йде перед труною, піде за померлим. Вважають, що не можна дивитися з вікна на похоронну процесію, бо теж помреш. Кажуть, що не варто приносити з цвинтаря живі або штучні квіти, бо той, хто це зробить, буде важко і довго хворіти. Вірять, що на час похорону треба забирати із дому тварин, особливо собак. Бо собачий гавкіт лякає душу покійного. Після того, як покійного винесуть з дому, обов’язково миють підлоги – так «вимивають» із хати смерть. Або кажуть, що не можна нічого залишати з речей померлого, хоч би якими коштовними й гарними вони були, щоб не перебрати на себе чужі лихо і хвороби. Чи кладуть у труну всі улюблені речі, які мав покійник, скажімо, люльку палицю, окуляри.

о.Зеновій: 

- Найгірше, що використовують похоронні речі для магії. Наприклад, чув, що беруть той шнурок, яким були зв’язані ноги (руки, щелепи) покійника, намочують його в горілці й дають ту горілку чоловікові. Так хочуть віднадити його від неї. Часто, виносячи труну з дому, три рази піднімають її над порогом або ж навіть розхитують. Навіщо? 

о. Микола: 

- Якщо спитати, чому так роблять, ніхто не дасть раціональної відповіді. Річ у тім, що в давнину наші предки були, як знаємо язичниками і вірили, що в порозі живе домовик, тобто злий дух. Отож, виносячи померлих надвір, із ним прощалися. Тепер для чого робити таке «прощання» з нечистою силою і що це має із здоровим глуздом та, взагалі, із християнською вірою? З покійним ми прощаємось під час самого похорону, коли триває так зване останнє цілування.

Як ставитись до таких забобонів? Чому вони виникають?

о. Тарас:

- Звісно, у підготовці до похорону рідні питають порад у знайомих, старших людей, але парадоксально – чомусь не у священика. Усі забобони мають одне коріння – брак християнської свідомості. Саме через своє незнання люди придумують чи передають іншим те, що немає нічого спільного з ученням Церкви. Адже похорон – це молитва, а не лише обряд із певних дій, а в молитві кожна дія має свої зміст, символ і значення.

о. Зеновій:

- Інколи під час похорону люди звертають більшу увагу на другорядні речі, ніж на головні. Забуваючи, що в такий час потрібні тільки молитва про цю померлу людину та добрий спомин. Користі душі тієї людини, яка відійшла у вічність, усі ці забобони не дають. Навпаки: вони ще можуть і нашкодити її спасінню.

Єпископ Євстратій (Зоря): 

- Згоден, що єдине, чого померла людина потребує, - це молитви. Все інше зовнішнє й більш потрібне нам, живим. Наприклад, часто на поминках для покійника ставлять чарку з горілкою. Кажуть, що це - їжа для померлого. Але душі покійника, яка є нематеріальною, цього не потрібно. Краще запалити свічку . 

Леся Ясинчук
 Християнський портал КІРІОС з газети "Експрес" від 7.04.2016