Сайт зачинений. Просимо вибачення за незручності.

Не так давно завершився Успенський піст, котрий знаменується святом Успіння Богородиці чи ж то як мовиться у народі – Перша Пречиста. Чимало моїх знайомих до цього дня прибирають житло, забуваючи про душі, які першочергово потребують чистоти. Таким актуальним стає Євангельське читання про Марфу та Марію. Одна клопочеться про земне, а інша слухає науку любови зі слів Ісуса. Поза тим, усі святкують, адже мають на те радісний привід. Мені пригадується теле-марафон “5 каналу”, приурочений Незалежности України. Ведучі, Тетяна Даниленко та Павло Кужеєв ішли на рекорд – 52 години прямого ефіру. Вони досягли свого – це була безмежна радість. Спостерігаючи за поведінкою та емоціями колективу “5 каналу”, я замислився над питаннями рекордів у християнському світі. Чимало осіб зачислено до лику святих, мучеників, монаших сподвижників. Усі ці люди ставили свої рекорди, намагаючись бути продовжувачами справи Ісуса Христа. Безумовно, що Ісус досяг найвищого за всю історію світу рекорда. Одним словом це можна назвати інтелігентністю. Вочевидь, багато хто здивується. Ще б пак. В розумінні інтелігентности неабияк присутні відголоски совка. Люди вважають, що інтелігент – це особа у діловому костюмі, з високими манерами поведінки, інтелектуально підкована, має особливі переваги та пріоритети всупереч іншим. Ісус зовсім не відповідає такому образу. Що ж є альтернативою? Лише чотири змістовні якости:

1. Доброзичливість.

2. Делікатність.

3. Поблажливість.

4. Принциповість.

 

1.      Те, що ми бажаємо оточенню, залежить від особистого внутрішнього морально-психологічного стану людини. Прикро визнавати, але ледь не для кожного пересічного українця за опитуваннями морально-психологічні цінности стоять на останній позиції життя. Як на мене, то це залежить від рівня недовіри однієї людини іншій. Пригадую недавню телефонну бесіду із Богданом Жукевичем, котрий цього літа мандрував автостопом Європою. Однією  з головних відмінностей зарубіжжя від нас, Богдан визначив саме довіру там та її відсутність поміж нас. Якщо відповісти на питання: “Чому є недовіра?” Я б це назвав закритістю у власному внутрішньому вакуумі існування, приватне життя. Власне, ніхто й не зичитиме добра, бо не бачить у цьому сенса. А, можливо, просто немає чого зичити…

2.      Особисто я маю таку манеру вчити інших: як розмовляти, як куховарити, як планувати робочий день і т.п. Бо я люблю чітку аргументовану послідовність дій. Одна з моїх викладачів у колегії зве це педантичністю. Але остання дещо суперечить делікатности, котрої теж мало, адже кожен 5-ий українець живе один днем. Такий вектор життя найперше призводить до правди, котру сунуть межиочі де варто й де не варто. Якось Ромен Роллан сказав: “Треба любити правду більше, ніж себе, але нащадків своїх більше, ніж правду”. Не станемо обмежуватися поняттям “нащадки”, а візьмемо для себе ширше коло застосування правди, тобто все наше оточення. Делікатність виражається в умінні гармонійно співіснувати з іншими, а отже й знати місце та час правді.

3.      Не варто плутати поблажливість із жалем, котрим керується чимало людей у свому житті.

По-перше, поблажливість – це те, що промовляємо у молитві: “Прости нам борги наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим”. Борг – це не буквальне несвоєчасне повернення чогось. Боржником є той, хто поводиться не так, як має бути. Тобто, недосконалість, на яку маємо зважати.

По-друге, поблажливість – це слова із 50 псалма: “Навчатиму беззаконих шляхам Твоїм”. Коли ми сприяємо поліпшенню життя іншої людини, пропонуємо їй певні альтернативні варіанти, адекватно підтримуємо її, то тим самим виражаємо поблажливість. Хорошим прикладом поблажливости можу назвати Ольгу Данилівну Кравченко – викладача ПНПУ ім. В.Г.Короленка. Ольга Данилівна уособлює собою прекрасного фахівця, інтелектуальну постать, стриману людину, неперевершеного викладача. Саме вона дає знання, враховує недосконалість студента, керується індивідуальним підходом, не набиває собі ціну і належить до одиниць викладачів, котрі не визнають хабарі.

4.      Людині часто стає тяжко пояснити хід власних дій, тому непоодиноко лине фраза: “Я так хочу”. Це є ніщо іншим, як виявом сваволі, примітивного егоїзму. Проте, подібне не варто плутати із принциповість. Суттєва відмінність справжньої принциповости  в умінні належно аргументувати особисту позицію. Це є виявом волі – нашої свідомости. Саме чіткі переконання ведуть людину по життю, а не узагальненні поняття, звичаї, традиції та забобони. Хоча багато хто вважає армію за принципову структуру, однак про це можна дискутувати. Зокрема, якщо поглянемо на початок минулого століття, коли розформовувалася царська армія Миколи II. За свідченнями Героя України Левка Лук’яненка, спершу наказали вийти із шеренги українцям. Виявилось, що таких є одиниці. Далі командуючий наказав вийти малоросам – уже стало трішки більше. Але коли віддали наказ хохлам, то ряди суттєво збільшилися. От вам рівень свідомости, а відтак і принциповости. Як і тоді, так і донині мало хто здатен ототожними тебе із кимось. Шевченка гарно писав: “Моголи? – Моголи…” Щодо поняття “християнин” дуже не вистачає принциповости. Одним із принципів є покора перед Богом.  “Ісус Сам Себе принизив до раба” – пише у одному із послань апостол Павло. І той же Ісус, як справжній християнин, лишається самотнім у колі людей. Його слова уже на хресті: “Не відають, що роблять” свідчать саме про нерозуміння з боку народу, про відсутність доброзичливости, делікатности, поблажливости та принциповости. Цим всим чотирьом моментам антиподом може послужити єдиний момент – нестриманість. Це внутрішній стан людини, котрий обумовлює протидію реальности. Були б доброзичливими, але язик так і тягнеться ляпнути щось. Були б делікатними, але ж так і хочеться штурхнути когось чи наступити комусь на ногу у переповнено громадському транспорті. Були б поблажливими, але ж куди дінешся зі своєю правдою, котру обов’язково варто озвучити. Зрештою, були б принциповими, але ж міняємо ті переконання на ходу, як герой фільму шапку зі словами: “власть меняется”.

Людина – особа не самодостатня та неабияк залежна від свого Творця. За християнським вченням кожен має янгола-охоронця та святих покровителів. Як наша молитва за когось є дієвою, так і опіка нами Небесних сил теж є важливою. Тому суттєвими стають слова однієї з ранкових молитов до ангела-охоронця: “не відступи від мене за нестриманість мою”. Долаючи нестриманість, тим самим торуємо шлях інтелігентности, християнству та любови.

Бийте рекорди, здобувайте перемоги, радійте життю!