Ісус з Назарету: історична постать чи вигадка?Свято Різдва Христового, на яке ми з нетерпінням чекаємо та відзначаємо з ялинками, подарунками, колядками, має глибокий теолоґічний зміст, який полягає в таємниці Втілення Сина Божого. Втім, подія народження Ісуса Христа не є просто гарною новорічною казкою чи вигадкою, що доповнює святкування, вона реально відбулася в часі, в історії. Найновіші дослідження схиляються на користь історичності існування Ісуса з галілейського Назарету. Християни повинні знати історичні підстави віри (реліґії), яку сповідують і проповідують. Адже, якби вона не мала під собою конкретних історичних фактів, її можна було б вважати міфом або легендою.

До ХІХ ст. ніхто не піддавав сумніву історичність Ісуса з Назарету. Що ж могло статися, щоб через 18 століть існування християнства виникли сумніви щодо тих історичних підстав? Причин для цього було багато. Передусім, це крайні раціоналістичні течії в європейській культурі та філософії, які почали набирати силу ще у ХVІІ ст. Проголошувалося, що правдивим є тільки те, що можна пізнати і пояснити за допомогою розуму або перевірити на практиці. А те, що виходить за ці межі, є неможливим, нереальним, воно є фікцією або міфом. Більше того, коли розуміння історії стали "пропускати" через тлумачення різних філософських напрямів (особливо ідеалізму Ґеґеля та матеріалізму), виникнення християнства пояснювали, оминаючи особу Ісуса Христа. За теорією філософа Д. Ф. Штрауса (перша половина ХІХ ст.), постать Ісуса вважалася міфічною, а якщо Він і жив колись, то, як людина, мовляв, не мав великого впливу на виникнення християнства. Тим-то піддавали сумніву історичну вірогідність новозавітних творів, зокрема, Єванґелій. Їх почали зараховувати до розряду казок, легенд чи міфів: нібито з таких оповідань ні про що не можна дізнатися, бо все в них - людська вигадка. Заперечували будь-яку їхню історичну вартість. Авторів Нового Завіту вважали витонченими брехунами, екзальтованими та ще й - невдалими письменниками, які не знали історичної правди і не орієнтувалися в дійсності. Такі погляди поширювалися в колах противників християнства, насамперед, мислителів Західної Європи.
Багато хто з нас ще пам'ятає совдепівські часи. Марксистсько-лєнінська ідеолоґія була нав'язана керівництвом комуністичної партії як офіційна, державна, а в основі цієї ідеолоґії лежала всуціль атеїстично-матеріалістична філософія, де категорично немає місця для Бога-Творця та ніякій реліґії. Оскільки то була запекло-богоборча ідеолоґія, в ім'я її велася практично безперервна боротьба з християнством та, загалом, будь-якою реліґією, що в різні періоди набирала різних форм. Найбільші надії тут покладалися на т. зв. "наукове реліґієзнавство", або "науковий атеїзм", курс яких обов'язково вивчали студенти всіх навчальних закладів. З цього "вчення" виникало, що Ісус начебто був "міфом" та що християнство, мовляв, виникло незалежно від Нього.

Для доведення історичного існування Ісуса сучасна критика має два типи джерел: християнські, до яких зараховують книги Нового Завіту й твори ранніх християнських письменників, та нехристиянські, серед яких розрізняють язичницькі та юдейські.


Християнські джерела

З християнських джерел ми отримуємо значно більше даних про Ісуса, ніж з нехристиянських. Його життя показане в контексті відомих осіб, які мали найвищі посади та історичне існування яких ніхто не заперечував. Євангелія говорять, що Ісус народився за часів кесаря Августа, в дні Ірода (Лк. 1,5 ), коли Киріній провадив перепис населення (Лк. 2, 2). Народила Його Марія. Мешкав Він у Назареті. До 30-го року життя жив потайно. Його публічна діяльність на Святій Землі, за Єванґелієм від Марка, а за ним ідуть Матей і Лука, тривала рік, а за Йоаном - три роки. Нікому не вдалося докладно відтворити все життя Ісуса на Його батьківщині. Коли Він навчав, Його супроводжували натовпи. З Його наукою були обізнані фарисеї й садукеї, з якими Він мав численні дискусії і полеміки, та римські власті. Його засудив римський намісник Понтій Пилат. Ісуса розп'яли 14 або 15 числа місяця нисан. Усі Єванґелія зосереджують увагу на житті, діяннях, навчанні, стражданнях, смерті й Воскресінні Ісуса. В них Він показаний як конкретна, справді жива людина. Постає питання - наскільки Єванґелія є історично вірогідними?

Проблема авторства Єванґелій розв'язана і вже не викликає заперечень у науці. Єванґелія походять від двох Апостолів - Матея і Йоана, та двох учнів Апостолів - Марка і Луки. Виразні свідчення про це сягають ще апостольських часів, а численні цитати з окремих Єванґелій вже є в літературі другої половини І ст. та початку ІІ ст.
Найдостовірніше свідчення про авторів двох Єванґелій дає Папія, учень св. Йоана. У "Поясненні Господніх висловів" (125 р.) він говорить, що Марко, як учень Петра, старанно записав з пам'яті висловлювання і дії Господа, але не за хронологічним порядком, а Матей упорядкував ці висловлювання і подав їх гебрейським наріччям. Усі свідчення про Євангелія та про їх авторів підтверджуються скрупульозним аналізом як свідчень, так і самих Єванґелій. Твердження про їх анонімність та легендарний характер є безпідставними.
Час виникнення Єванґелій у різний наукових осередках датують по-різному. На думку деяких науковців, синоптичні Єванґелія (від Матея, Марка, Луки) постали перед 70 р., а Єванґеліє від Йоана - перед 100-м роком. Більшість, однак, схиляється до того, що перші виникли між 70 та 90-ми роками, а Йоанове - між 95-100-м роками. Ніхто з серйозних дослідників не переступає цих меж. Треба зазначити, що такі дати виникнення Єванґелій сьогодні визнають і релігієзнавці-атеїсти.
Єванґелія становлять окремий вид літератури, це - не хроніка життя Ісуса, не жанр життєпису. Написання їх подиктоване не бажанням розповісти про історичне життя Ісуса, а прагненням, щоб ми повірили, що Він - Син Божий і посланий на світ правдтво й достовірно об'являти Бога. Як свідки життя Ісуса (Матей, Йоан) або як апостольські учні (Лука, Марко), вони знали правду про Нього, знали Його вчення і справи, які Він учинив. Їх записували не хронологічно, не виходячи з контексту подій, а відповідно до своїх планів. Єванґелісти подали богословську інтерпретацію всіх тих подій у світлі Воскресіння. Отже, тут немає самих сухих фактів, але й немає також самої лише віри та богослов'я, відірваних від історичних подій. Віра, в дусі якої були написані Єванґелія, тісно пов'язана з історією життя Ісуса, з усім тим, що Він чинив і чого навчав.
З огляду на специфічність Єванґелій, їх не можна досліджувати суто історичним методом. Від історика не можна вимагати, щоби він у своїх висновках керувався вірою, він повинен досліджувати все, що було, без огляду на причини виникнення подій. Фахівці ж стверджують, що, незважаючи на своєрідний характер Єванґелій, у них, все ж таки, є історична правда.
Бог через Ісуса Христа увійшов у історію, щоб помилувати і спасти грішних людей з усіх народів і рас, мов і племен. Це спасіння існує в історії, у заснованій Сином Божим новозавітній реліґії любові, прощення і спасіння - християнстві.

На сторінках Єванґелій Ісус з'являється як Той, Хто навчає, діє, творить чудеса, реалізує віковічний Божий план спасіння. Навколо Його особи та справи зосереджують свою увагу єванґелісти: у них немає й тіні сумніву щодо Його історичного існування. Те саме й в апостольських посланнях, автори яких передають науку Сина Божого. Якби не їхнє переконання в історичності Ісуса, ті послання були б безпредметними.
Деякі дані стосовно історичного життя Ісуса подає у своїх посланнях св. Павло, для якого наведення фактів не було найважливішим завданням. Свої послання він писав для того, щоб передати проповідуване Ісусом учення та показати значення діянь Христа. Тим самим Павло підтверджував історичність постаті Ісуса з Назарету, Який, як пише Апостол, був потомком Авраама (Гал. 3, 16), Сином Давида (Рим. 1, 3; 2 Тим. 2, 8), народився від жінки "у законі" (Гал. 4, 4), в усьому був до нас подібний, окрім гріха (Рим. 5, 15). Його - руками римських окупантів - катували і вбили первосвященики й фарисейські верховоди Єрусалиму (1 Сол. 2, 15) під час Опрісноків за Понтія Пилата (1 Тим. 6, 3), Він був похований (1 Кор. 15, 4).

На підставі творів Нового Завіту стверджуємо, що історичність Ісуса є фактом очевидним і незаперечним. Навіть більше: на їх підставі ми можемо дізнатися не тільки про факт Його історичного існування, а й про справу, яку Він здійснив, та відповісти на питання, ким Він був.

До християнських джерел про історичне існування Ісуса з Назарету зараховуються твори ранніх християнських письменників - Климента Римського, Ігнатія з Антіохії, Іринея, Тертулліана.


Коли жив Ісус і як виглядав


В Єванґеліях ми не зустрінемо описання зовнішнього вигляду Ісуса з Назарету. А всякі оповідання про Його вроду, високий зріст, фізичну силу і таке інше найчастіше походять з творів легендарного характеру. З того періоду не залишилося також жодних малюнків і скульптур. На думку науковців, не можна впевнено стверджувати, що портрет Христа на хустині Вероніки - це справді Його відбиток. Не більше важать і дискусії про вигляд Ісуса на підставі Туринської плащаниці, бо її автентичність все ще викликає сумніви і дискусії.
Як визначити часові рамки життя Ісуса? На підставі Єванґелій вираховують, що Ісус Христос жив на землі 33 роки. Його народження припадає на 7-6 чи 3-й р. до нашої ери, а смерть - на 27-30 р. нашої ери. Звідки ж ця розбіжність між початком нашої ери, який ведеться від народження Христа, та самим Його народженням?
У ті часи вживали різні календарі (сонячні, місячні), які мали свої позначення тривалості року, місяців. Іншою була хронологія відліку часу, наприклад, відповідно до зміни династій або від якоїсь події. У Римській імперії жили за Юліанським календарем, а в юдеїв був свій рахунок часу. З IV ст. чинилися спроби зробити літочислення єдиним. Впорядкування християнських подій на тлі подій світової історії здійснив на прохання папи Йоана І Діонісій Малий у 525 році. Складена ним хронологія стала основою для відліку початку християнської ери. З Х ст. цей відлік став загальноприйнятим у Західній Європі. Але розрахунки Діонісія Малого були не дуже точні, і тому, після докладних перевірок, виникла різниця в часі, пов'язана з датуванням життя Ісуса Христа. Оскільки змінити дати усіх історичних подій було неможливо, все залишилося, як було.


Джерела нехристиянські


Про Ісуса Христа, як творця християнства, згадують такі автори перших століть нашої ери, вірогідність існування яких не заперечує жодний історик чи науковець. Це - свідчення поган:
- Плінія Молодшого з 109 або 110 р., який говорить, що християни вшановують Ісуса "як Бога", тобто історичне існування Ісуса не викликало в нього сумнівів;
- Светонія (120 р.), хоча його не вважають дуже точним істориком, але, за його даними, християни були в Римі уже в середині І ст.
- Тацита, якого історики вельми поважають з огляду на точність його повідомлень; Тацит стверджує, що назва "християни" виводиться від Христа, засудженого Пилатом на смерть.

Юдейські свідчення: це - текст Йосифа Флавія і Талмуд. Видатний історик Йосиф Флавій, за походженням єврей, згадує про Ісуса Христа в "Юдейських старожитностях" (120 р.). Нині вважають, що один з уривків цієї праці, де Флавій шанобливо писав про Ісуса, є частково інтерпольований (вставлений). Науковці натомість певні, що Флавій, який описував найдрібніші та епізодичні справи, не міг байдуже оминути особу Христа, адже саме через Нього відбувся розкол в юдейському народі. Крім того, в іншому місці "Старожитностей" Флавій посилається на особу Ісуса, вказуючи, що він уже писав про Нього.
Талмуд теж коротко згадує про Ісуса та Його діяльність, хоча висловлюється про Нього неґативно.

Як бачимо, нехристиянських текстів небагато, але тут немає нічого дивного, якщо зважити на умови, що існували в І ст. Свята Земля була окраїною Римської імперії, культурне життя зосереджувалося в Римі; історики більше цікавилися життям вищих верств, особливо оточення кесаря, ніж життям верств нижчих, серед яких, насамперед, поширювалося християнство. Втім, і кесарі того періоду не мали написаних у свій час біографій, тому що в І ст. не було видатних істориків. Свідчень, які заперечували б історичне існування Ісуса, немає. Навіть такі противники християнства, як Цельс, Порфирій, Філострат, не наважилися зробити такий закид, хоча вони піддавали сумніву всі християнські правди.
Прикметним є те, що історичність Ісуса почали заперечувати аж у ХІХ ст. Чи ж люди в ХІХ та ХХ ст. краще, ніж Його сучасники і ті, хто жив одразу після Його смерті, знали, чи існував Ісус із Назарету чи ні?
Сам факт існування християнства є доказом того, що воно виводиться від Христа - як свого засновника. Фікція не могла б тривати тисячоліттями, і сотні мільйлнів і мільярди сповідників не могли б впродовж цілих сторіч бути такими наївними, щоб вірити міфові, казці, вигадці і жити цим.
У світлі християнських і нехристиянських свідчень - як історичне існування Ісуса, так і те, що християнство бере початок від Нього, не викликає сумнівів. Але для нас, віруючих, ідеться про щось більше: треба мати на увазі, що заснована Ісусом Христом віра (реліґія) - це реліґія жива й надприродна, вона має Божественне походження і є реліґією любові й милосердя, життя і спасіння.

Селезіяни