Справа ГалілеяЩо таке "справа Галілея" - помилка Церкви чи маніпуляція її противників фактами? На що саме було засуджено Галілео Галілея? Чи справді неуникною є боротьба між наукою та Церквою? Щоб визначити своє ставлення до цього питання, потрібно як слід розвідати все без упереджень…

1. Міфи замість правди

Зазвичай, люди (надто ж позацерковні) при словах "справа Галілея" пригадують тільки вогнища інквізиції та вигук "А все-таки вона обертається!" За даними студентського анкетування, проведеного Європарламентом, майже всі студенти європейських університетів (97%) переконані, що Галілео Галілея було піддано тортурам; 30% вірять, що його спалили живцем. Такі легенди поширені й у наших краях.

Якщо цим людям сказати, що вони дали себе безсоромно обманути, вони, певно, обуряться… Вони звикли до ярликів "обскурантизм", "нетолерантність", "спротив науці", приліплених до Католицької Церкви. У недобрій славі про Церкву були свого часу зацікавлені ті, хто хотів цим відвернути увагу від помилок та недоліків Реформації, учасники масонського руху, секуляризовані діячі Відродження і Просвітництва, ліберально-"гуманістичні" чинники нової і новітньої доби; зрештою, ідеологи комунізму і войовничо-безбожна влада, що нав'язувала антицерковний, антихристиянський та, загалом, атеїстичний світогляд цілій гігантській імперській державі. Спекуляції довкола справи Галілея мали "довести" неможливість поєднання науки й Церкви. Жоржу Бене, одному з учених, якнайкраще обізнаних у цій історії, належить такі слова: "Випадок Галілея цікавить багатьох не як конкретна подія, але як спосіб полеміки з Католицькою Церквою та її "обскурантизмом", що становить перешкоду для наукових відкриттів".

 А розтиражована художньою літературою і театром фраза про Землю, що "все-таки вона обертається", належить зовсім не Галілеєві. Ані в матеріалах його справи, ані в пізніших історичних розвідках про неї немає згадки. Цей вислів належить Джузеппе Баттері, блискучому майстрові пера, однак - м'яко кажучи - дещо вигадливому журналісту. В 1757 р. в Лондоні вийшла друком його версія справи Галілея, де й побачили світ ці слова.

2. Про суть конфлікту й "церковні заборони"

"Що сталося з Галілеєм? - писав у 1963 р. єзуїт Доменіко Мондроне в журналі "Чівільта каттоліка". - Зовсім не розлам між наукою і Церквою… Суперечка виникла між теологами та вченими. Теологи відчували страх за долю Святого Письма, що довело їх до "колективної сліпоти". Галілей же вчинив необачно, зачепивши Святе Письмо".

Справді, між наукою, як такою, та Церквою, як такою, в XVII ст. розламів не було. Більше того: їх на той час не могло бути, оскільки посеред завжди посвареної, щонайменше хронічно напруженої Європи, коли кордони держав та володінь змінювалися відповідно до військової сили конкретного володаря, єдиними острівцями спокою, де наукові роздуми та дослідження могли (попри всі війни та негаразди) відбуватися спокійно, - були тільки монастирі. Саме там концентрувалися найвидатніші "розумові сили" Середньовіччя, саме там їм подавали щонайкращу допомогу. Коперніканська геліоцентрична система, що стала причиною затяжного конфлікту й "справи Галілея", зрештою, теж народилася в тиші монастиря: Міколай Копернік був польський канонік, у вільний час зайнятий астрономією…

Навіть радянська атеїстично-антиклерикальна література (така, як "Інквізиція" І. Григулевича) погодилася з тим, що на початку XVII ст. не було ніяких доказів правильності ані ґеоцентричної, ані ґеліоцентричної систем. Обидві вони були тільки теоріями побудови Всесвіту (й обидві були неправильні, бо Всесвіт не обмежується Сонячною системою). Однак теологія не була чітко відокремлена ні від філософії, ні від природничих наук. А що вони були нероздільні, то сумніви в правильності ґеоцентричної системи поширювались і на традиційне тлумачення Святого Письма. Якщо взяти до уваги добу, коли це відбувалося - менш, ніж століття після Реформації, що розколола Європу і саму Церкву, - стає зрозумілою пристрасність, ба навіть гарячковість теологів і віруючих учених у протистоянні тому, що (як вони вважали) підривало віру в Біблію.

У справі Галілея сплелося дуже багато чинників - як історичної ваги, так і особистого плану. Та в будь-якому разі треба згадати, що Католицька Церква, поза цим випадком, жодного разу не вдавалася до заборон, пов'язаних із науковими дослідженнями. Виданий у 1616 р. моніт (застереження) не стосувався безпосередньо Галілея. Окрім того, постанова Церкви мала застосовуватися donec corrigatur - "доки не буде виправлено", а не беззастережно. Галілеєві та його послідовникам не заборонили виконувати дослідження. Їх тільки зобов'язали в публічних виступах та публікаціях не видавати свою гіпотезу за доведений факт. 

3. Розгляд справи та легенди навколо неї

Коли Галілея (1564-1642) в 1633 р. викликали до Риму на розгляд його справи трибуналом інквізиції, йому було близько 70 років. Окрім дослідження руху Землі навколо Сонця, він вивчав чимало інших речей. Повсюдно поважаний, як видатний учений, він мав своїх прихильників та заступників - як серед можновладців Італії (його другом був Великий герцог Тосканський Фердинанд ІІ), так і серед достойників Церкви, в т. ч. самого Папу Урбана VIII. "Це був математик, астроном, фізик і філософ, який здійснив великі відкриття у сфері класичної механіки, був одним із найвідоміших пропагандистів кількісно-механістичної концепції природи і творцем гіпотетико-дедуктивного методу досліджень", - писав Хосе Марія Ріаса Моралес SI.

Тодішнє законодавство вимагало ув'язнювати підозрюваного ще під час слідства. Галілея мали кудись помістити. А що він був шанованим ученим, то місцем його "попереднього ув'язнення" було п'ятикімнатне помешкання, винайняте коштом Апостольської Столиці, з видом на сади Ватикану, з наданням особистої прислуги. Розгляд справи тривав чотири роки. Після винесення вироку Галілей оселився на віллі Медикеїв у Пінчіо. Звідти "покараний" перебрався як гість до архієпископського палацу в Сієні. До останнього свого дня проживав на віллі Арчетрі з промовистою назвою "Перлина". Так говорять документи. І в жодному з них нема й натяку на тортури, а тим паче - "вогнище інквізиції".

Те, що поставив у провину вченому інквізиційний трибунал, було таке банальне, що тільки впертим бажанням спекулювати на легендах можна пояснити виникнення антицерковної "справи". Йдеться про те, що Галілея задовго до суду інквізиції було попереджено, що він не має підстав видавати свою теорію за беззаперечний факт. Ще 26 травня 1615 р. кардинал Белларміно (який очолював тоді Римську інквізицію) вручив ученому власноруч написане застереження. Там було сказано: Галілей, перебуваючи в Римі, ні від чого не відрікся, йому було оголошено винесену Папою та опубліковану Конґреґацією Індексу постанову, "де сказано, що вчення, приписуване Коперніку, згідно з яким Земля рухається навколо Сонця, а Сонце стоїть у центрі світу, не рухаючись зі сходу на захід, суперечить Святому Письму, і тому його не можна ані захищати, ані дотримуватися". Однак учений, фанатично переконаний у правильності ґеліоцентричної системи, продовжував її поширювати, навіть облудними способами. Наприклад, за підробленим дозволом Церкви опублікував у 1623 р. свою працю "Діалоги". Там у доступній формі, простонародною мовою, викладалися позиції прихильників обох систем світобудови, а в уста третього співрозмовника, Сімпліціо (тобто "дурника", "простачка") було вкладено ті поради, що їх дав Галілеєві… Папа Урбан VIII, його прихильник і товариш. Чи ж можна дивуватися, що на спроби Великого герцога Тосканського заступитися за Галілея Папа відповів: "Ваш Галілей ступив на брехливий шлях…"?

Отож тим, що стало причиною суду над Галілеєм, було не так "прагнення Церкви завадити розвитку наукової думки", як потреба авторитетно відреагувати на визивну поведінку нестриманого науковця, котрого закликали до поміркованості протягом 18-ти років. Утім, Галілеєві завдали великої шкоди під час розгляду справи… його власні слова. Суд чинили визначні вчені й теологи того часу на чолі зі згадуваним кардиналом Белларміно, теж непересічною персоною в науці XVII ст. Галілей же, захищаючи свою позицію, дозволив собі обзивати їх "малоумками", "імбецилами". На його переконання, кожен, хто не визнає правдивості коперніканської системи, є "імбецилом з головою, повною птахів", "плямою на честі людського роду", таким, що "не вийшов із дитинства"… Тим часом на користь правильності цієї теорії Галілей навів тільки один арґумент, і той помилковий. Він стверджував, що Земля внаслідок руху навколо Сонця зазнає "струсів", які й спричиняють припливи та відпливи морів. Безоглядно відданий тільки своїм теоріям, Галілей вважав усіх інших учених "дурнями" і вперто наполягав на тому, що комета, яка показалася в 1618 р., була тільки оптичним обманом - попри дані спостережень астрономів-єзуїтів папської обсерваторії. Галілей вважав Сонце непорушним центром Всесвіту, орбіти ж планет - круглими. Та цього взагалі не можна було довести ані заперечити в XVII ст. Саме через неможливість ані довести, ані спростувати теорію вирок суду інквізиції був такий м'який, що домініканський конвент Санта Марія Мінерва, вислухавши звіт про справу Галілея, 22 червня 1633 р. дякував десятьом кардиналам за лагідність покарання, визначеного вченому. Бо засуджували не наукову теорію, підтвердження якої з'явилися тільки в 1748 р., і не передового вченого, котрий теж помилявся й не був таким уже передовим, а непослух цього вченого наказові Церкви.

4. Документи і факти

Посол Флоренції у Римі Гвіччардіні писав до Великого герцога Тосканського: "На мою думку, особисто Галілей не може постраждати, бо, як людина розсудлива, він хотітиме того й думатиме так, чого хоче і як думає Свята Церква. Однак він, висловлюючи свою думку, гарячкує, виявляючи скрайню пристрасність, і не виявляє сили та розсудливості, щоб її перемогти".

Ця пристрасність об'явилася й на суді, й під час його публічних виступів, і в приватних листах. Церква вустами своїх найвищих представників просила Галілея та його послідовників проголошувати свої думки тільки як гіпотези, не протиставляючи їх Біблії. От що, зокрема, писав кардинал Белларміно до кармелітського ченця, прихильника Галілея, Паоло Антоніо Фоскаріні: "По-перше, мені здається, що Ваше священство та пан Галілео мудро діють, удовольняючись тим, що говорять гіпотетично, а не абсолютно; я завжди вважав, що так говорив і Копернік. Тому якщо сказати, що гіпотеза про рух Землі та непорушність Сонця дозволяє представити всі явища краще, то це буде сказано прекрасно і не принесе з собою ніякої небезпеки. Для математика цього цілком досить. Але (…) стверджувати (навпаки) дуже небезпечно не тільки тому, що це означає збурити всіх філософів та теологів-схоластів; це б означало завдати шкоди святій вірі, виставляючи положення Святого Письма неістинними. (…) І навіть якби існував справжній доказ того, що Сонце перебуває в центрі світу, а Земля на третьому небі, то й тоді слід з великою обережністю підходити до тлумачення тих місць Писання, котрі виглядають суперечними цьому, і краще буде сказати, що ми не розуміємо Писання, ніж сказати, що те, що в ньому говориться, неістинне".

Щоб краще зрозуміти атмосферу навколо справи Галілея, треба неодмінно взяти до уваги, що ця "суперечка про небо" точилася, коли вчені спостерігали за світилами з допомогою самих лише власних очей. Перший телескоп було винайдено близько 1608 р. Галілей, котрий читав у Пізі лекції, базовані на коперніканській системі (1589- 1592), взяв телескоп до рук лише у 1609 р.

З допиту домініканця Томи Каччіні, свідка у справі Галілео Галілея, 20 березня 1615 р.: "Я звернув увагу високодостойного отця інквізитора Флоренції на те, що слід було би притримати деяких викличних людей… котрі висловлюють такі положення: Бог не є субстанцією, але акциденцією (філософський термін, "перехідний стан". - Ред.); …чудеса, здійснені святими, не є насправді чудесами". 
З вироку інквізиційного трибуналу 21 червня 1633 р.: "…на допиті ти зізнався, що зазначена книга ("Діалоги". - Ред.) написана і випущена в світ тобою. Ти також зізнався, що почав її писати років 10 або 12 тому, вже після зробленого тобі вищезгаданого повчання, і випрошуючи дозвіл у цензорів на публікацію твого твору, ти не попередив цензорів, що тобі було заборонено дотримуватися системи Коперніка та будь-яким чином поширювати її.
Точно так само ти розкаявся в тому, що текст зазначеного твору складено так, що читач може скоріше піддатися наведеним фальшивим доказам і стати на бік фальшивого вчення…
Прикликавши на допомогу ім'я Господа нашого Ісуса Христа і самої Преславної Його Матері Пріснодіви Марії… постановляємо: в результаті розгляду твоєї провини… оголошуємо все вищенаведене та сповідане тобою під сильною підозрою цього святого судилища в єресі… Також визнаємо тебе неслухняним церковній владі, яка заборонила тобі викладати, захищати й видавати за вірогідне вчення, визнане суперечним Святому Писанню.
…Щоб такий тяжкий і шкідливий гріх твій та непослух не залишались без будь-якого воздаяння, а ти внаслідок цього не став би ще більш викличним, але навпаки, щоб послужив прикладом і застереженням для інших, ми постановили книгу під назвою "Діалоги" заборонити, а тебе самого ув'язнити в судилищі на невизначений строк. Для спасенного ж покаяння твого велимо тобі, щоб ти протягом трьох років раз на тиждень читав сім покаянних псалмів".

Про "ув'язнення" на віллі "Перлина" вже згадувалося. А щодо "страшної кари" у вигляді семи покутних псалмів, то Галілей, за свідченням його близьких, читав їх не три визначені судом роки, а до кінця життя. Помер він, діставши повне розгрішення і папське благословення, 8 січня 1642 р. Перед смертю виповів знаменні слова: "В жодній з моїх праць ніхто не може знайти навіть тіні чогось, що применшувало б честь і повагу до Святої Церкви".

5. Істини віри та істини науки

Відкинення Церквою необґрунтованих належним чином теорій спеціаліст зі "справи Галілея" Жорж Бене вважав не тільки справедливим, а й слушним з наукового погляду: "Подібно як слушним є відкинення неточної та позбавленої доказів статті сучасним науковим виданням".

Проблема Галілея полягала в тому, що він був безумовно, безапеляційно переконаний у правдивості своєї думки - так само, як і трибунал інквізиції. Фактично у справі Галілея йдеться про зіткнення двох світоглядів: того, що будується на вірі в Бога, і того, що будується на вірі в науку. Немає нічого дивного в тому, що протягом XVIII-XX століть, які відзначалися саме вибухоподібним розвитком віри в науку, "справа Галілея" стала своєрідним прапором антиклерикальних сил. Віра у "всемогутність" науки, у "всесилля" людського розуму, підтверджена технічною революцією, сильно потіснила в людській свідомості "позиції Бога". Початок цього явища сягає саме часів Галілея та Фоскаріні. На суді інквізиції Галілей говорив із суто фідеїстичною нетолерантністю до суддів та колег, наперед звинувачуючи їх у нездатності зрозуміти "істину". Чи не так само поводяться протягом останніх століть люди науки з найрізноманітніших галузей, проголошуючи кожну здобуту ними дрібку знань як "істину"?

Суд над Галілеєм виніс одну принципово важливу постанову, яку не так часто помічають дослідники. А саме: він раз і назавжди постановив, що наука не може бути новою релігією і що, творячи нові догмати, базовані не на Об'явленні, а на Розумі, творці не працюють ні для людського добра, ні для Істини. Тільки нині, підкреслює Карл Роппер, світський агностик, коли минає пошана до "наукових істин", ми починаємо усвідомлювати, що ці істини ніколи не є бездискусійними правдами, але завжди і виключно - черговими гіпотезами. "По суті справи, - зазначає Агостіно Джемеллі, - Церква не просила нічого більше, як тільки одного: ЧАСУ, часу на дозрівання й продумування… Власне, це радив Белларміно: збирайте матеріал, потрібний для вашої дослідницької праці, будьте людьми науки, не прагніть бути теологами!"

6. Через три-чотири століття

У Середньовіччі природничі науки й теологія становили монолітну єдність, а справа Галілея стала початком їхнього поважного розходження і взаємної ізоляції. Однак за сотні років, що минули відтоді, погляди самих науковців на науку змінилися. Інакше - як на щось, окреме від богослов'я, - дивиться на наукові досягнення Церква. Енцикліка "Fides еt Ratio" (Віра і Розум) Папи Івана Павла ІІ (1998), схвально сприйнята багатьма вченими сучасності, стверджує взаємопов'язаність розвитку природничих наук і теології: без науки теологія завжди ризикує втратити близькість до реалій життя, а наука без теології, яка "вказує нові горизонти", ризикує впертися в глухий кут і принести більше злого, ніж доброго.

Процес повернення доброзичливого ставлення Церкви до світу науки був офіційно проголошений Папою Іваном Павлом ІІ у 1979 р., і відправною точкою цього процесу стала давня, символічна "справа Галілея". В 1979 р., коли святкували 100-річчя з дня народження Ейнштейна, у промові до членів Папської Академії Наук Святіший Отець згадав також і Галілея, висловивши побажання, щоб його справу було ще раз досліджено з історичного, астрономічного, теологічного та юридичного поглядів. Як твердить о. Михаїл Геллер, учасник шести міжнародних симпозіумів на тему "справи Галілея", певні кола італійських учених прагнули перегляду цієї справи та виправдання Галілея. Папа ж учинив набагато краще: виправдання Галілея було б своєрідним "виправданням" Церкви перед невіруючим світом, натомість поглиблене вивчення справи стало справжнім науковим кроком, зробленим Церквою.

Чергова ініціатива Папи була пов'язана зі святкуванням у 1987 р. 300-річчя виходу праці Ньютона "Philosophiae Naturalis Principia Mathematica", що вважається символічною датою народження сучасної науки. Іван Павло ІІ звернувся до Ватиканської Астрономічної Обсерваторії з дорученням організувати низку симпозіумів заради внеску в науково-релігійний діалог. Вони відбулися поперемінно в Кастель-Ґандольфо (літній резиденції пап) та університеті Берклі в 1987-2000 рр. Матеріали симпозіумів - шість томів - мали широкий резонанс у світі вчених.

"Комісія у справі Галілея" працювала 11 років. 31 жовтня 1992 р. кардинал Поль Пупар офіційно склав на руки Святішого Отця підсумкові документи, а Папа виголосив промову, де ствердив: "Більшість теологів не відчувала формальної різниці між Святим Письмом та його інтерпретацією, що привело їх до невластивого перенесення у сферу доктрини питань, які de facto належать до сфери науки". А в своїй промові кардинал Поль Пупар додав: судді Галілея помилилися, "діючи в умовах тогочасної історико-культурної неподільності, дуже далекої від наших часів".