Суди повинні дозволити віруючим християнам присягати на Біблії, а ось атеїстам та всім іншим – на тому, у що вони вірять. Я недавно прочитав статтю, написану адвокатом, в якій він стверджує, що присяга в суді, мовляв, стала анахронізмом, і, крім того, віруючі люди начебто несправедливо отримують певні привілеї. Натомість він заявив, що кожен мав би присягати на тому, що він найбільше цінує, щоб і виправдало поняття «клятва».
Більшість тих, хто лжесвідчить, бреше під присягою, роблять це лише для того, щоб захистити щось справді їм дороге. Адже лише психічно неврівноважена людина свідчить неправдиво заради розваги.
Зараз немає сенсу говорити, що люди мали б цінувати певні речі – назвімо їх цінностями – більше, ніж власні інтереси. Мабуть, так має бути, але дуже часто так не є. Якби суди мали справу лише з чесними громадянами та невеличкими непорозуміннями, то взагалі закон був би непотрібним.
В душі і серці кожного з нас йде боротьба між чесністю та обманом, егоїзмом та альтруїзмом. Суспільству необхідно надати причини, щоб люди говорили правду, навіть тоді, коли чесність може бути невигідною для них самих. Проте в такій чисельній громаді, як наша, ми не знаємо, як працювати з кожним свідком чи підсудним. Тут треба щось не просто важливе для людини, а те, що буде ціннішим, ніж власні інтереси.
Таке явище є дуже рідкісним, але воно є. Кожен знаходить власні речі, які є не просто важливішими, ніж власні інтереси, а потужнішими. Для віруючих людей це проявляється у духовно-релігійних догматах. Абсолютно некоректно вважати, що такі догмати – просто казочки про Всесвіт. Вони так само важливі, як, наприклад, для економістів важлива «додаткова функція», а для звичайних людей – констатація загальнолюдських цінностей. Всі ці поняття закликають зрозуміти, що є речі, важливіші власного «я».
Ці речі є різними для віруючих християн, з одного боку, та атеїстів і всіх інших, з іншого. Можна урочисто присягатися революцією, Анубіусом з головою шакала - рівно так само, як і Богом. Проте суспільству треба усвідомити, що багато з цих індивідуальних цінностей для когось іншого можуть нічого не означати. Кожен має власні «священні» цінності. І в їх природі закладено, що для кожного вони унікальні. Саме тому, коли ми їх стараємося зробити універсальними, вони втрачають своє «священство».
Нам здається, що в кожного цінності більш-менш однакові. Проте треба звернути увагу на невідповідність фактів. Якщо ліберал чи гуманіст, який присягає на Біблії, вирішить, що вона – лише казочка, вона не змусить його говорити правду, - на відміну від колекції всіх видань улюбленого журналу. З істинно віруючою людиною - все буде діаметрально протилежно.
Отже, суди повинні дозволити людям, які дійсно вірять в Бога, присягати перед Ним рівно так само, як і атеїстам та іншим присягати перед об’єктом їх «вірування». Проте нема жодної ґарантії, що це вирішить проблему неправдивості свідчень. Хоча це краще, ніж притворятися, що всі є закоренілими безбожниками.
За матеріалами: guardian.co.uk