Коли мене починають питати - де твій Бог, хто вашого Бога бачив і так далі, я кажу: "Так, хлопці, швидко уважно подивіться на мене. Що ви зараз бачите?".

Вони починають перешіптуватися: «Вас бачимо". Я кажу: нічого подібного - мене ви не бачите. Зараз ви бачите тільки частинки мого майбутнього трупа. Що дивуєтесь? Ви можете бачити тільки мій епітелій - верхній шар мого шкірного покриву. Відкрийте будь-який підручник з анатомії, і ви там прочитаєте, що цей шар шкіри мертвий. Я з часом весь такий буду.

Так що поки ви маєте сумнівне задоволення споглядати частинки мого майбутнього трупа, але при цьому ви чомусь фанатично вірите, що за цим трупом ще щось є. Так от, ви мене не бачите, але вірите, що я існую.

Точно так само ми не бачимо найголовніше в нашому житті. Не бачимо один одного, не бачимо себе, Бога не бачимо. І, проте, заради цих незримих реалій ми і живемо, і діємо. Ось заради незримого Бога ми і йдемо у видимий храм. Ми Його і там не побачимо. Але, можливо, Він проявить Себе у ворушінні того, що є під нашою шкірою, - в душі й дусі. Наші душа і дух хочуть цього дотику і йдуть просити саме про нього.

Диякон А. Кураєв