Не одного віруючого може здивувати звичай, що у Страсну суботу, коли в храмах ще знаходиться Плащаниця, на Літургії св. Василія Великого священики зодягаються у світлі ризи і читається воскресне Євангеліє. І, зрештою, чому так передчасно при ще розкладеному Божому гробі освячуються паска та інші дари із пасхального кошика?
Щоб відповісти на ці питання, треба звернутися до церковної історії та до літургійної богословії.
Як свідчать історичні дані (від св. Іполита Римського, св. Івана Золотоустого, св. Григорія Ніського), Велика субота для християн ранньої Церкви була днем чування і остаточного приготування до св. Хрещення. Від п’ятниці катехумени постили, а в суботу від самого ранку під проводом єпископа вони перебували у храмі, постійно молячись, слухаючи божественні писання та науки. Єпископ читав над кетехуменами молитви екзорцизму, щоби особисто запевнитися, чи вони є чисті від всякого впливу і посідання злих духів. В той час спільнота вірних християн перебувала у храмі, щоби підтримати своїх пресвітерів у молитві. Ці приготування тривали довго протягом усього дня і завершувалися перед вечером. Тоді катехумени у супроводі своїх хресних батьків уводилися до святої Купелі перед церковних служителів. Через трикратне занурення чи поливання катехумени були охрещещувані в ім’я Пресвятої Тройці. На знак отриманої духовної чистоти вони одягалися у білі одежі. Опісля усім охрещеним єпископ уділяв благодать Святого Духа через помазання святим Миром. Втаємничені у Христі і позначені Духом Божим новопросвітлені ставали повноцінними членами Церкви. Зрозуміло, що вони могли відразу без окремого приготування поживитися із Господньої трапези – Тіла і Крові Христової. Для цього відразу починалася Божественна Літургія. Літургія поєднувалася із Вечірнею і закінчувалася вночі. Ця Літургія мала би завершити воцерковлення новопросвітлених Святим Причастям.
Із принагідно переказаної тут історії обряду Великої суботи має стати зрозумілим, що празник Христового воскресіння християни від самих своїх початків сприймали не просто, як святкову згадку значущої події, але як такий, що має місце в їх житті тут і тепер. У Христі охрещуваний помирав і оживав до нового життя. Тому ставало очевидним, що незважаючи на позірний траур Великодньої суботу церковні служителі під час вечірньої Літургії мали бути одягнуті у світлі ризи. Вони читали воскресне Євангеліє як символ і свідчення того, що до життя у Христі прийшли нові члени Церкви.
З часом практика великосуботніх хрещень втратила свою актуальність. Вечірню Літургію перемістили назад до суботи вранці. Однак обряди і звичаї літургічних молитов залишилися. Вони і далі нагадують, що християнам належиться переживати Господнє погребення і воскресення перш за все на рівні особистому, а до Пасхи треба налаштовуватися духовно, перебувати в чуваннях та молитвах.
Щоби не залишати обов’язок суботнього духовного приготування на індивідуальні рішення християн, Церква згодом запропонувала їм переживати його в інший спосіб – символічно-містичний. Ідеться про знані для всіх обряди Страстей Господніх та святої Плащаниці. Вони уводяться в Церкві у пізньому середньовіччі і використовуються дотепер. Їх символіка криє у собі глибоке значення та містить великий духовний ресурс. Пропонуючи зараз вияснити це, ми також знайдемо відповідь на друге питання, поставлене на початку нашої статті – чому у Великодну суботу можна посвячувати паску?
Так, на Плащаниці очі бачать ще мертве Господнє тіло. Але справжня дійсність є поза тілесною реальністю. Незбагненно, як для нас, Господь разом із своєю людською душею перебуває в аді. Про те, що це може означати люблять розмірковувати і оспівувати у своїх молитвах Святі Отці (св. Іван Золотоустий, св. Епіфаній Кіпрський, св. Кирило Єрусалимський та ін.). Вони говорять, що із Христом світло Боже входить туди, де ніколи його не було, де постійно царювала темрява. Що в один момент могли пережити душі десятки тисяч праведників, які після віків безпросвітної темряви і холоду побачили світло? Довічних в’язнів аду в місці крайньої безнадії та прокляття охопила невимовна радість. Ті із них, що не були переобтяжені грузом гріхів та пристрастей і набули належних якостей та чеснот до життя із Богом, легко могли потягнутися до Спасителя. На іконі «Зшестя Христа до аду» бачимо постаті Адама і Єви, царів, пророків, праведників, які легко виходять через розтрощені адові затвори до Христа, до світла. Їх радості і щастю меж немає, минула смертна неволя, розбиті колись неподоланні мури аду, потрощені завіси та замки його дверей!
У світлі такого змісту великосуботньої реальності (що не є фантазія «на тему», але є закладено в двохтисячолютню традицію законів віри і молитви Церкви) запитаймося: хоча для плотських очей Христос залишається зримо на Плащаниці ще мертвий, хіба не можна вже починати радіти, хіба невидима перемога Христа над адом і смертю не є причиною для духовного торжествування?.. В той самий момент сумного поклоніння Плащаниці у страсні п’ятницю і суботу по іншій духовній стороні буття відбувається надзвичайно важлива для людини річ – Христос перемагає безумовне домінування смерті. Де появляється Христос, там смерті немає, де Він увійшов, там прийшла свобода!
Таким чином, можемо прийти до висновку, що правило церковного літургічного благочестя не помиляється у виборі обрядів Великодньої суботи. Треба визнати, що насправді це ми не є готовими вповні побачити і оцінити подію Христового воскресіння, Зшестя в ад, Його остаточної перемоги над злом і смертю. Ця містична реальність є недоступна для нас, бо ми є ще замкнені тілесними відчуттями у земному просторі, ми все ще перебуваємо поза повнотою духовної дійсності далеко від Бога.
Немарна у Великодну суботу натовпи людей тягнуться до храму, хочуть мати посвяченими свої великодні страви. Своїми пасочками, крашанками і поживою таїнственно знаменуємо, що ми прагнемо вступити в радість Христової перемоги, хочемо скоритстати із її духовних плодів. Звичайно, у суботу вечором ми ще не можемо споживати із посвячених пасхальних страв - це було би неправильно, всупереч нашим звичаям і християнській вірі! До святкової трапези можна приступити тільки тоді, коли за допомогою символів і молитов Пасхальної ночі ми таїнственно ознаменуємо і увійдемо у радість події видимого з’явлення Господа у новій свобідній від смерті і тлінності плоті. Після великопасхального нічного чування, коли уся церковна зустріла прихід нового Дня і нового Сонця у радісних воскреслих піснеспівах під веселі звуки великодніх дзвонів християнам вже не потрібно постом умертвляти себе для Господа, щоб побороти душезгубні пристрасті. Сам Христос замість нас здобуває і повертає нам безпристрасність та нетлінність, обдаровує нас своїм божественним життям, наділює нас гідністю і свободою дітей Божих. Християнам залишається увійти у радість Господа свого, споживати із дарів Його воскресіння.
Щодо доцільності вживання тропаря «Христос воскрес із мертвих» у великодню суботу під час вечірнього посвячення паски, то окремі церковні устави приписують, щоби замість нього співати воскресний тропар, глас 2 «Коли зійшов ти до смерти…». Тим самим ми уникнемо непорозуміння щодо поспішності посвячення Пасхи та зможемо узгіднити обряд Плащаниці із нашою вірою в переможне Зшестя Христа до аду і Його торжество над смертю.
о.-ліц. Василь Рак