Білий глек для води, який колись хизувався яскравою поливкою, з часом потьм'янів. Тепер його поверхню прикрашали коричневі плями та густе мереживо тріщин. З одного боку, ще блідо проступав букет рожевих і блакитних квіток. Його вигнутий носик пощербився й став схожий на мілку канавку. Глечикове вушко граційно вигиналося, а округлі форми милували око.

Краса глечика у тих слідах, що їх на поверхні залишили роки. Букет на опуклому боці збляк, від того що його безліч разів мили. Глек погарнішав не через те, що його поставили на полицю в якомусь креденсі з порцеляною, а завдяки тому, що його роками використовували. Полива стерлася, квіти зблякли, а глек став прекрасним, наче обличчя, помережане зморшками за роки сміху.

Люди схожі на такі глечики. Їх було створено для особливої мети. Кожному з нас Бог підніс якийсь дар, щоб ми могли збагатити життя інших. Рік за роком, виконуючи своє призначення, ми гарнішаємо. Не тому, що сиділи десь високо на полиці, щоб не забруднитися, а тому, що виконували це Боже покликання.