Коли Господь Ісус забрав Свою Матір із тілом до неба, то вивищив її понад усіх янголів і святих, посадивши її праворуч Себе. Але Пречиста не хотіла сама втішатися своїм блаженством. Від першого дня вивищення вона старалася робити людям добро, бо і сама страждала разом з Ісусом, віддавши найлюбішого й єдиного Сина в жертву за людські гріхи, а сім мечів болю пронизили її материнське серце.
Як Спаситель пожертвував усе для людей, навіть і своє життя, так і вона бажала помагати людям і рятувати їх, де тільки бачила людське горе й терпіння. Переймалася навіть найбільш нещасними душами, засудженими на вічну кару в пеклі. Якось виявила своєму божественому Синові бажання відвідати їх, щоб побачити, чи не можна їм хоч трохи допогти. Ісус дав їй трьох провідників – трьох архангелів. Була Велика П’ятниця, коли Марія з трьома архангелами переступила пекельні ворота. Із сходинки на сходинку, із темряви в темряву, із безодні в безодню пролягала дорога милосердної Матері. Архангел Рафаїл провадив її, архангел Михаїл охороняв, архангел Гавриїл все пояснював.
Коли Пречиста зупинилася перед однією чорною вогняною безоднею то спитала, хто ті душі, що так важко страждають, архангел Гавриїл відповів:
- Всі вони отримали покарання відповідно до свої гріхів. Кара виростає з гріха, як паросток з насіння. Ці душі у своїй сліпоті, нарікають на Бога за терпіння, однак не думають про свої гріхи, після яких мусило настати покарання, як після дня настає ніч.
Пречиста погодилася, але потім таки поцікавилася, чи осудженим душам вже зовсім нема порятунку.
- Їх муки триватимуть доти, - відповів архангел, - доки вони відсторонені від Бога. Бо саме такий стан їм докучає найбільше. Але вид їхніх гріхів стоїть перед ними вдень і вночі. Вони завжди пам’ятають, що зробили та що втратили – це навіть дошкульніше терпіння, ніж пекельний вогонь. Страждання завершаться тоді, коли Господь змилосердиться і дасть їм можливість забут про вчинене.
- Забуття, - повторила Пречиста, але ніхто цього не почув, бо з безодні доносилися крики засуджених. Вони благали хоча б краплинку води, тільки кралиночку.
Марія слухала їх, але нічим не могла допогти. По її засмученому обличчю спливали сльози співчуття, які архангел Гавриїл непомітно збирав. Коли Марія повернулась на небо, Гавриїл у чаші з лілеї приніс сльози Богородиці Небесному Отцю. І тоді Бог сказав:
- Доню моя, задля цих сліз зроблю тобі велику ласку.
І Марія вже знала, що милосердий Бог зглянувся на її співчуття, а тому зважилася на велике проханя:
- Зменши їхнє терпіння, Господи, тільки на одну ніч. Тільки в ту ніч коли в Оливному саду Твій Син страждав, а Ти зіслав ангела, щоби підбадьорив Ісуса. Тієї ночі охолоджуй спеку пекла і дарй цим душам забуття про вчинені гріхи.
Бог вислухав її прохання й зіслав янголів у пекло, щоб ті зв’язали дияволів та їх помічників. І відразу в пеклі настала велика тиша. Неаче сон зійшов на засуджені душі: вони забули про свої гріхи, вщухли нарікання на себе самих і на Бога, припинилися відчайдушні зойки.
Так тривало аж до ранку Великої П’ятниці.
Переповів Антін Лотоцький