Помер чоловік і потрапив на Великий Суд. Довго дивився на нього з ваганням Творець і замислено мовчав. Не витримав чоловік і спитав:

-          Господи, що з долею моєю? Чому Ти мовчиш? Я ж заслужив Царство Небесне! Я страждав! – гідно оголосив чоловік.

-          А відколи, - здивувася Творець, страждання почали вважатися заслугою?

-          Я носив волосяницю і мотуззя, - насупився чоловік, - Споживав висівки і твердий горох, не пив нічого, крім води, не торкався жінок. Я виснажував своє тіло постом і молитвами…

-          Ну  то й що? – зауважив Бог. – Я розумію, що ти страждав, але за що саме ти страждав?

-          На славу Твою, - не замислюючись відповів чоловік.

-          "Добра" ж у Мене вийшла слава! – сумно усміхнувся Творець. – Як тобі пояснити, щоб ти зрозумів… От, наприклад, тесля, що був перед тобою. Він все життя будував людям оселі. І потім одержував свою чесну зароблену платню. А ти все життя тільки й робив, що товк себе молотком по пальцях.

Творець на мить замовк…

-          А де ж оселя? Де оселя, ПИТАЮ?!