Коли внаслідок страшної пригоди сільський староста втратив ноги, він почав пересуватися на милицях. Поступово він навчився досить швидко ходити і навіть танцювати та виконувати піруети, щоб розважити своїх сусідів.

Потім йому сяйнула думка, що треба й дітей навчити ходити на милицях. Ходити на милицях у селі стало престижно, і незабаром усі селяни справили собі милиці.

У четвертому поколінні в селі вже ніхто не міг обійтисься без милиць. В освітній програмі місцевої школи з’явився предмет “Теоритична і прикладна наука ходіння на милицях”. Сільські майстри уславилися якістю своїх милиць. Розробляли проект зі створення електронних милиць, що працюватимуть на акумуляторах!

Одного разу один хлопець запитав у старійшин, чому всі селяни ходять на милицях, коли Бог дав їм для цього ноги. Сільські старійшини вирішили, що цей молодий "вискочень" хоче продемонструвати, що він мудріший від інших, і вирішили дати йому урок.

-          Чому б тобі не показати, як це ходити ногами?

-          Згоден, - вигукнув юнак.

Демонстрування було призначене на десяту годину ранку наступної неділі на сільському майдані. Юнак перед усіма прокульгав до середини майдану, і коли годинник на ратуші почав бити, виструнчився і відкинув милиці. Запанувала цілковита тиша. Він сміливо ступив вперед – і впав долілиць. Це ще більше утвердило віру в те, що ходити без милиць ажніяк не можна.