Знеможений чоловік чвалав по пустелі. Він уже випив всю воду з фляги. Сонце нещадно пекло над головою; грифи у небі пророкували неминучий кінець.

Води, - закричав він, - води!

Раптом праворуч на видноколі з’явився бедуїн і пішов до нього.

-          Слава Богові! Води!

Я не можу дати тобі води, - відказав бедуїн. – Я - торговець, і вода потрібна мені, щоб перетнути пустелю.

-          То продай мені воду! – благав чоловік. – Я заплачу…

-          Не можу: я продаю не воду, а краватки…

-          Краватки?

-          Так, поглянь, які чудові. Це - італійські краватки, а ці – з індійського шовку…

-          Ні-ні! Краватки мені не потрібні. Іди геть!

Гаркаючи від люті, страдник брів далі своєю безцільною дорогою. За кілька годин, ледве пересуваючи ноги, він побачив зелений оазис. Чоловік помчав до нього, побоючись, що це - міраж. Але ні, це - справді райський куточок.

На єдиному вході стояв вартовий.

-          Будь ласка, дозвольте мені зайти. Мені потрібна вода, вода.

-          Не можна, сеньйоре. Без краватки вхід заборонено!