Якось ішов старець до себе в пустелю з молодим учнем. Дорога вела догори. Юнак випередив свого навчителя і нежданно-негадано зустрів на звороті язичницького жерця.

-          Відступи, слуго диявола! – гукнув до нього надміру запальний юнак.

Жрець розсердився і щосили вдарив кривдника палицею. Юнак упав без пам’яті. За другим заворотом жрець зустрів і самого старця, який, не чекаючи на привітання, сказав сам:

-          Боже, помагай, любий мій брате! Дай тобі Боже доброї дороги!

-          Жерця розчулило і вразило таке привітання: він знав, що старець був християнином.

-          Та я ж язичник! – промовив він до угодника. – А звеш мене братом? І, до того ж, я щойно приголомшив палицею твого учня. То невже і тепер побажаєш ти мені щасливої дороги?

-          А тепер і поготів, бо йдеш ти лихим шляхом, шляхом злоби і помсти. А зву тебе братом, тому що в нас усіх один Творець і Небесний Батько – милосердний і люблячий кожного з людей Господь, і тому всі ми поміж собою - брати.

Люди у світі поступають грубо. Вони не знають іншої сили, сили добра й любови, сили лагідної ласки і дбайливої турботи про ближнього. Їм треба показати цю силу, і Спаситель посилає з таким завданням Своїх учнів: “Оце Я посилаю вас немов овець серед вовків” (Мт. 10, 16).