На задвірку просто на землі лежала стара важка дошка. Діти подеколи підбігали до неї і з великими зусиллями підносили, намагаючись зазирнути, що там під нею.

Ах, який жах! У різні боки розповзалися всякі гидкі комахи, ховаючись від світла. Діти швидко опускали дошку, втікали чимдалі, а потім знову приходили дивитися.

Мабуть, багато хто має таку “дошку” в душі і житті! ЇЇ зовнішній бік вилощений і принадний. Вона подобається нам самим, і ми охоче показуємо її іншим.

Але є також і внутрішній бік: захований, темний, що припадає до землі і ховває все нечисте.

Піднесімо ту свою дошку! Нехай вона наскрізь просякне Божим світлом, нехай геть очиститься і постане перед Ним наша “ сокровенна людина”, чий дух не має ніякого фарисейства і лукавства!