Страшенна буря  розгулялася на морі. Неподалік від берега, борючись з хвилями, маленьке судно подавало сигнали біди.

За мить відчалив рятівний човен на допомогу судну, що мало от-от загинути. Але спроби рятівників перемогти хвилі і доплисти до корабля були марні.

-          А що, хлопці, чи не повернутися нам назад? – запропонував боцман. – Який сенс іти на неминучу смерть! Видно, не перемогти нам нині моря! І судно, і люди вже, напевне, погинули, і їх не врятуєш!

-          Зачекай, - заперечив один із матросів, - там, у порту, я бачив кілька жінок, які молилися за тих, що гинуть. Хоx я і не хтозна-який християнин, але вірю, що Господь чує молитви, і, мені здається, ми мусимо і можемо врятувати від смерти хоч когось одного.

Відважна промова матроса надихнула його приятелів, і з новою силою вони рушили вперед. Судно, очевидно, затонуло: його не було видно на поверхні моря, але, попри люті хвилі і явну небезпеку, відважні люди змогли підняти спершу одну людину, потім іншу і загалом - вісьмох людей! Усю команду затонулого судна було врятовано.

Віра у те, що Господь чує молитву, дає силу цій молитві, а також силу і можливість виконати наш обов’язок, хай який він трудний і важкий.