В одного правителя при дворі жив мудрець. Якось правитель звернувся до нього ыз питанням - як йому осягти мудрість Бога.

- Складне питання дали ви мені, пане, - відповів мудрець. - Дозвольте мені подумати день, два.

- Гаразд, - згодився той.

Минуло два дні.

Прийшов мудрець до правителя і замість відповіді попросив подумати ще чотири дні.

Минуло чотири дні і мудрець попросив про новий термін.

- Дайте, пане, ще вісім днів.

Правитель насупився:

- Ти жартуєш? Мабуть, скоро попросиш 16 днів на роздуми, а згодом і тридцять два. коли ж ти, врешті, відповіси мені?

- Вгадали, пане, - спокійно сказав мудрець, - саме так би і сталося. - Щодо відповіді, то ви вже отримали її.

- Як? - здивувався правитель. Про мудрість Бога ти не сказав мені нічого, а тільки просив про нові і нові відтермінування.

- Це і є моя відповідь, - сказав мудрець. Твоє питання, пане, не до снаги нікому. Воно схоже на гору. Як дивишся на неї здалека, вона виглядає великою, а коли підходиш до неї ближче, вона стає ще вищою, і що більше Ти наближаєшся, то вище вона здіймається і стає просто велетенською, а ти почуваєшся малим, нещасним та нікчемним. Якщо гору годі обійняти руками, то як же ви хочете, пане, обійняти Того, Хто сотворив і гору, і людину?!

Зрозумів правитель слова мудреця, підніс святобливо очі до Неба і прошепотів:

- Так, неосяжна для нас мудрість Господня.

«О, глибино багацтва, мудрости і знання Божого! Які незбагнені його постанови і недослідимі Його дороги!» (Рим. 11, 33).