Ніхто не знав, коли той чоловік з’явився в місці. Видавалося, що він завжди був там, на тротуарі найжвавішої вулиці з численними крамничками, ресторанами, модними кінотеатрами, вечірніми променадами, зустрічами закоханих.

Стоячи на колінах на асфальті зі шматочками кольорової крейди в руках, він малював ангелів і дивовижні краєвиди, де було сонце, щасливі діти, розпуклі квіти і мрії про свободу.

Люди давно звикли до цього чоловіка. Дехто кидав монету на малюнок. Інколи люди зупинялися і розмовляли з ним. Вони розповідали йому свої турботи, свої надії; вони розповідали про своїх дітей…

Чоловік слухав. Він більше слухав, ніж говорив.

Одного разу чоловік почав збирати свої речі, щоб піти з міста. Навколо збиралися люди і дивилися на нього. Дивилися і чекали. «Залиш нам що-небудь. Напам’ять…»

Чоловік показав порожні руки. Що він міг подарувати?

Але люди обступили його зі всіх боків і чекали. Тоді чоловік витягнув з наплічника свої різнобарвні шматочки крейди, якими малював ангелів, квіти і мрії й роздав їх людям. Кожному по шматочку. Потім, не промовивши ні слова, пішов.

Що зробили люди зі шматочками кольорової крейди? Хтось повісив у рамку, хтось поніс у музей сучасного мистецтва, хтось поклав у шухляду, але, здебільшого, вони забували про них.

Прийшов Чоловік і дав тобі змогу розмалювати цей світ, зробити його красивішим, кращим. Що ти зробив зі своїми шматочками крейди?