Притча про образиЯкось учитель з учнем ішли путівцем. Бачать, що назустріч їм прямує, буркочучи, чоловік - увесь розбурханий, мало не плаче.

- Що сталося, друже мій? - запитує учитель.

- Та мене щойно якийсь негідник образив останніми словами і, до того ж, пусто-дурно! Що я зробив йому?

- Він не міг тебе образити, - відповів учитель.

- Як це не міг, якщо образив? - здивувався перехожий.

- Ти ж його навіть не знаєш і мене бачиш уперше. Як ти можеш таке казати?

Учитель відійшов на кілька кроків, приглядаючись до землі, а потім нагнувся, підніс щось, підійшов до чоловіка і простягнув щось знайдене у кулаку.

- Візьми, - це тобі, напевно, допоможе.

Той механічно взяв запропоноване, але, побачивши, що це жук, викинув комаху.

- Що це означає? - обурився перехожий.

- Вибач, друже, я не хотів тебе злякати. А от мій учень - той справді має те, що тобі потрібно.

І, звернувшись до учня, сказав:

- Дай цьому вельмишановному панові те, що ми знайшли в саду.

- Що саме? - насторожився перехожий, - якщо це також якась гидота, то я не візьму.

Учень розв’язав клунок і дістав яблуко.

Перехожий, спантеличено глянувши на гарний соковитий плід і переконавшись, що каверзи ніякої немає, подякував, але брати не став.

- Чому ж ти не береш, а жука взяв?

- Жука я взяв ненавмисне: я ж не знав, що ти мені даси, а яблуко мені просто не потрібне.

- Отак і в житті буває: ми часто беремо непотрібне і навіть огидне - просто так, не замислюючись. Нам дають, а ми беремо. Якщо хтось ображає тебе, ти маєш вибір – прийняти ці образи і відчути кривду, або відкинути їх, усвідомлюючи, що вони зовсім нам не потрібні. Ось тому я і сказав, що той чоловік не міг тебе образити, ти сам допоміг йому, прийнявши образливі слова!

«365 притч на щодень» - видавництво «Свічадо» 2013 (с)