Минали дні, а відповіді не надходило. Всі його думки були звернені до коханої, щохвилини перед його очима повстав її образ.
Юнак був настільки схвильований, що цілковито втратив спокій і більше не міг молитися. Опісля його охопив страх і тривога: а якщо вона вважає мене негідним навіть відповіді і тепер насміхається з моїх почуттів?, - думав юнак.
Минав час і його почала роздирати ненависть і гординя: а якщо так, то я більше не буду давати волю своїм почуттям, бо з них глузують усі.
- Ніхто не гідний моєї любові, - сказав юнак, - і кинув подаровану квітку у вогонь.
Після того юнак почав молитися, щоб позбутися любові. Але після триденної молитви не знайшов він такого бажаного спокою, а тільки почуття самотності і непотрібності. Я мушу піти до тієї дівчини і спитати, що маю чинити далі, - вирішив юнак і пішов до її оселі.
На порозі його зустрів старий власник будинку.
- Не підкажете, пане, де тепер дівчина, що мешкає тут? – спитав юнак.
- Дівчина, що раніше жила тут, тиждень тому потрапила у в’язницю за борги і сьогодні вранці померла. – відповів старий.
Усвідомивши, що сталося, юнак впав на коліна і заплакав.
- Який я був сліпий! Якби пішов до неї відразу, то встиг би викупити її, але, поглинутий своїми почуттями і хвилюваннями, я зовсім забув про ту, кому належало моє серце.
«365 притч на щодень»; видавництво «Свічадо», 2013 (с)