На нещодавно відремонтованій лавці під розпуклою тополею, сховавшись у затишній тіні біля входу до під’їзду, сиділа добра бабуся.

Сьогодні їй цілісінький день дзвонили онуки. Вона їх дуже любила і свого часу тішила чаєм та пригощала цукерками. Учора приїжджали діти, щоб подякувати їй. Сусідка померла – більше ворогів у неї не було, тільки друзі. І п’ять кішок – їй особливо подобалися ці смугасті створіння.

Завтра вона помре.

Вона вже знає про це і взагалі - останнім часом часто думає про смерть, бо ж має що втрачати. Усі сили йшли на любов та доброту, якою вона, попри все, огортала всіх, хто був поряд.

Завтра вона тихо ляже на канапу і прислухається до серця, що битиметься чимраз тихіше, буде згадувати пережите і тішитися, що серце ніколи не зраджувало їй. Зітхне і всі почують те зітхання. Прошепоче щось і всі почують її шепіт і згодом вона навіть посміхнеться, і багатьом людям полегшає на душі. Вона не сама.

Уже за кілька хвилин сусіди, занепокоївшись, що вона зникла, знайдуть її. Але це станеться завтра, а сьогодні вона ще жива. Скільки тепла, доброти та мудрости плине від неї!

А якою буде наша старість? Про це слід подумати сьогодні: час біжить дуже швидко.

«365 притч на щодень»; видавництво «Свічадо», 2013 (с)