Колись давно існувало село, в якому всі мешканці були вбогі. Зима в тих краях дуже сувора, і всі непокоїлися за вбогого дідуся: він не мав у що вбратися, ходив у лахмітті. Потребував теплого светра. Та ніхто у тому селі не мав двох светрів, також ніхто не мав грошей, щоб допомогти старенькому.

Нарешті одна жінка запропонувала: "Якщо кожен з мешканців села витягне зі свого светра нитку, то зберемо достатньо вовни, для того, щоб сплести з неї светер, який подаруємо старенькому. І ніхто непостраждає!"

Усі згодились. Кожен приніс по вовняній нитці. Усі нитки зв'язали і зробили з них клубки. Одна добра жінка трудилася багато днів і сплела гарний кольоровий светр.

На початку зими всі разом занесли його вбогому старенькому чоловікові. Старенький зі сльозами на очах прийняв дарунок. Отож, у цю морозну зиму ніхто з мешканців не мерз. Убогий дідусь, безперечно, був убраний найелегантніше.

 Любов - єдиний скарб, який після поділу збільшується. 

«365 притч на щодень»; видавництво «Свічадо», 2013 (с)