Якось монах Епіфаній, що жив на Сицілії, відкрив у собі Божий дар: він умів малювати чудові ікони.

У нього зродилося бажання створити таку, яка би стала шедевром: понад усе він прагнув зобразити лик Христа. 

Але де знайти відповідну модель, що здатна була б виразити водночас страждання і радість, смерть і воскресіння, божественність і людськість?

Епіфаній не міг знайти спокою. Він рушив у велику подорож, зміряв ледь не цілу Європу, вдивляючись у кожне обличчя.

На жаль, не було серед них такого, яке могло б представляти лик Христа.

Одного вечора він заснув, повторюючи слова псалма: "За Твоїм лицем шукаю, Господи. Не укривай переді мною Твого лиця".

Епіфанію наснився сон. Ангел підводив його до людей, що траплялися йому на шляху, і вказував на якусь рису, що робила те обличчя подібним до Христового: радість молодої жінки, невинність дитини, силу селянина, страждання недужого, страх приреченого, доброту матері, переляк сироти, суворість судді, веселість штукаря, милосердя сповідника, збинтоване лице прокаженого. Епіфаній повернувся до монастиря і взявся до праці.

За рік ікона Христа була готова. Епіфаній показав її настоятелю і братам. Усі не на жарт здивувалися й умить опустилися на коліна. Лик Христа був просто чудовий, він зворушував і ставив питання.

Даремно допитувалися в Епіфанія, хто саме послужив моделлю...

Не шукай Христа в образі лише однієї людини. Відблисків Христового лику шукай у кожному.