Ромашка не знала, чому виросла тут - при трасі, де увесь час їдуть машини і так часто вітром ламають її пелюсточки. Вона пам'ятає, як важко їй було виростати крізь гравій. Як силувалась вона і хотіла вже як найшвидше побачити сонечко.... Але коли вона таки виросла, то разом з радістю споглядання сонечка, вона часто відчувала біль від того, що її декілька раз придавлювало вітром та дощем до землі, тому що вона не мала, як інші ромашки в полі того, хто б підтримав її, бо вона тут одна...від інших її віддаляє широка смуга гравію....

"Для чого я тут виросла, - часто задумувалась Ромашка , - от інші приносять радість людям своєю красою, а в мені ніякої краси-відірвані пелюсточки, погнуте стебло".

Одного разу Ромашка побачила маленьку мурашку, яка силувалась дотягнутися до її пелюсточки...

-Що ти тут робиш, - запитала Ромашка?

- Мене вітром до тебе прибило, - тяжко дихаючи промовила Мурашка, - а ніжки перебиті і додому я не зможу долізти....

Ромашка допомогла Мурашці вилізти на пелюсточку.

- Ну то вигрівайся і поки не вилікуєшся - живи біля мене...

Проходив час. Мурашка жила на Ромашці, пила нектар і грілась на сонечку, а коли був вітер та дощ, то ховалась в пелюстках Ромашки. Згодом вона вилікувалась, ніжки її зрослись і Мурашка, дякуючи, побігла додому.

Ромашка знову залишилась сама, але вона була щаслива, тому що зрозуміла - вона виросла тут, щоб прийшов час і вона змогла б допомогти і стати в пригоді іншим....

Кожен з нас має певну місію тут - просто потрібно дочекатися свого часу і хотіти її виконати. Творім добро в найменшому і зробимо найбільше з того, щоб могли б зробити!!!!!