Помер учений і його душа стала перед Богом. Каже учений до Бога:

- Ми, люди науки, дійшли висновку, що більше Тебе не потребуємо! Ми осягли всі таємниці, знаємо те, що знаєш Ти, вміємо клонувати людей, трансплантувати людські органи, створюємо нові види тварин і рослин… Одним словом, ми можемо робити все, що раніше вважали чудом і приписували Твоїй Мудрості і Всемогутності.

Бог терпляче слухав і коли вчений врешті змовк, запропонував йому:

- Перевіримо тоді, чи потребує людство Мене чи ні? Влаштуємо невелике змагання з творіння.

Учений згодився і спитав:

- І що ж я маю створити?

Бог відповів:

- Першого чоловіка Адама.

Учений сказав:

- Чудово! - і нахилився щоб набрати пригорщу пороху.

На що Бог казав:

- Не так хутко: ти використовуй свій порох, а Мого не чіпай!

«365 притч на щодень»; видавництво «Свічадо», 2013 (с)