Одна молода хмаринка народилася над Середземним морем. Не встигла і вирости, як вітер прогнав її разом з усіма родичами геть у далеку Африку. Щойно вони прибули на континент, клімат змінився. Угорі палило сонце, а внизу переливалися золотом розпечені піски Сахари. Вітер вирішив погнати хмари далі у джунглі, тому що в пустелі дощі не падають. Але допитлива молода хмарка відстала від гурту, щоб оглянути велику пустелю.

Після довгої прогулянки хмарка помітила, що одна з дюн усміхається їй: золотокудра красуня відразу припала хмарці до серця. Хмара замислилася і широко усміхнулася:

- Якщо хочеш, я покроплю тебе дощем? Ти не повіриш, але я вже встигла полюбити тебе. Мені хотілося б залишитися тут назавжди.

- Коли я вперше побачила тебе в небі, то також полюбила тебе, - зізналася дюна. Але якщо ти перетвориш своє біляве волосся на дощ, то ти помреш…

- Любов ніколи не вмирає, - мовила хмарка і почала окроплювати дюну краплями дощу.

І так тривало доти, поки над дюною не з’явилася ніжна веселка. Наступного дня маленька дюна вкрилася квітами, і коли інші хмари пропливали над пустелею і бачили позеленілу дюну, вони думали, що то починається ліс і випадали дощем. Через 20 років маленька дюна перетворилася на прекрасний оазис, який під покровом дерев дарував відпочинок і затінок мандрівникам пустелі. І це тільки тому, що одного разу хмарка не злякалася віддати своє життя за любов.

«365 притч на щодень»; видавництво «Свічадо», 2013 (с)