Вистромивши голову з гнізда орленя побачило силу силенну птахів, що літали внизу серед скель.

- Мамо, що це за птахи? – спитав він.

- Наші друзів, – відповіла орлиця синові, – орел живе самотньо – така його доля, але й він подеколи потребує товариства. Який же він тоді цар птахів? Усі , кого ти бачиш внизу, - наші вірні друзі.

Вдовольнившись поясненням матері орленя далі стежило за польотом птахів, віднині вважаючи їх вірними друзями. Раптом воно закричало.

- Ой-ой, вони украли в нас поживу!

- Заспокойся синку, нічого вони в нас не крали я сама пригостила їх. Запам’ятай раз і назавжди, що я скажу тобі тепер! Хай який буде голодний орел, він завжди мусить ділитися частиною здобичі з птахами, що живуть поблизу, на такій висоті, вони не можуть прогодувати себе, їм треба допомагати.

Кожен, хто бажає знайти собі вірних друзів, мусить бути добрим і терплячим, виявляючи повагу до чужих потреб. Шани і поваги досягають не силою, а великодушністю і готовністю поділитися з нужденними останнім шматком.

«365 притч на щодень» - видавництво «Свічадо» 2013 (с)