Колись давно жив один мудрий дід. Жив він у старому храмі. До того храму приходили бавитися діти. Одного разу, коли найпустотливіший хлопчик бавився на приступцях храму, до нього прилетіло три горобці. Перший горобець сказав:

- Найвеличніша річ у цьому світі – сонце. Завдяки сонцю наш світ такий прекрасний. Але люди, що звикли до його світла, сприймають сонце як щось звичайне.

Почувши це, другий горобець сказав:

- Окрім сонця, гадаю, найвеличніша річ у цьому світі – це вода. Без води немає життя. Але люди, що звикли до її повсюдності, приймають її як належне.

І, врешті решт, заговорив третій горобець.

- Те, що казали ви, - правда: сонце і вода – чудові дари, але найцінніше на землі – повітря. Люди його щедрості навіть не помічають, а без нього ми би погинули.

Вислухавши розмову горобців, хлопчик замислився. Він ніколи не відчував вдячності до повітря, води та сонця. Він побіг до діда і розповів про почуте. Його засмутили ці маленькі пташки, що виявилися розумнішими й мудрішими за людей. Дід усміхнувся і сказав:

- Вітаю тебе з великим відкриттям: ти кажеш правду. Люди справді забули про найважливіше в житті. Але всі їхні помилки і схиблення можна пробачити, якщо вони навчаться любові.

Любов – це дорога до Бога. Завдяки любові люди прощають одне одному, сприймають одне одного, творять прекрасний світ.

«365 притч на щодень»; видавництво «Свічадо», 2013 (с)