Жив собі в селі старий чоловік. Він був дуже бідний, але навіть королі заздрили йому, тому що в нього був пречудовий білий кінь. Йому пропонували за коня нечувані гроші, але чоловік відповідав:

- Цей кінь для мене - не кінь, а товариш. Як можна продати товариша?

Чоловік бідував, але не згоджувався продавати коня. Одного ранку він не знайшов коня у стійлі. Зібралося все село і всі почали осуджувати старого:

- Ти - дурний старий, - говорили йому, - ми знали, що коли-небудь коня вкрадуть. Ліпше би ти його продав. Який неталан!

Старий сказав:

- Я не знаю всієї історії, я не знаю, чи пішов він, чи його вкрали. Існує факт, а все решта – судження. Ще невідомо, чи це – неталан, чи це – благословення. І хто зна, що станеться потім.

Люди засміялися, вони завжди знали, що він, мовляв, - "трішки схиблений". Через 15 днів кінь несподівано повернувся і навіть привів із собою 4 лошат. Луди знову зібралися і сказали:

- Правду казав ти, старий: не лихо це насправді, а - благо.

І знову старий сказав:

- Не знаю я ще всього. Тільки те, що коня не було, а потім він повернувся. Хтозна - благословення це чи ні. Ви прочитали одне слово у реченні, то як ви можете судити про всю книгу?

Але люди все одно вирішили, що він не має рації, бо ж коней побільшало. У старого був єдиний син. Він почав об’їжджати лошат і за тиждень упав і зламав ногу. Люди казали:

- Ото невезіння. Твій єдиний син не може ходити. А він же – єдина твоя підмога. Ліпше би ти продав коня і мав би хоч гроші.

І котрий вже раз старий відповів їм:

- Ви одержимі судженням. Не заходьте так далеко. Я тільки знаю, що син упав і зламав ногу. Ніхто не знає, чи горе це, чи благословення.

Так сталося, що за кілька тижнів спалахнула війна. Молодих хлопців забрали у військо. Зостався лише скалічений син старого. Всі мешканці плакали, тому що битву було програно і майже вся молодь погинула. Люди прийшли до старого і казали:

- Ти мав рацію: це, виявилося, – благо. Може, твій син і скалічився, але він з тобою. А наші пропали назавжди.

І знову стрий сказав:

- Ви знову судите. Я не знаю всієї історії і ніхто не знає…

Насправді наша мандрівка не закінчується ніколи. Коли одні двері зачиняються, відчиняються інші. Ви досягаєте вершини, але з’являється ще інша, вища. Життя – безкінечна подорож.

«365 притч на щодень»; видавництво «Свічадо», 2013 (с)