Звернулися два брати до Бога:

- Навчи нас великої науки – життя!

- Добре, - відповів Всевишній. – Я прикличу вас, коли будете готові.

Один брат вирішив чекати на знак з неба, а інший вирішив встигнути в житті якомога більше до тієї години, коли Бог покличе його до учнівства. Він збудував дім, посадив сад, виростив дітей, написав книгу, вчився у людей, вчив людей сам і поспішав сам, щоби встигнути якомога більше. Він лягав пізно, вставав рано, але весь час відчував, що багато чого не встигає, що багато чого відкладає на завтра більше, ніж зробив сьогодні.

А перший брат, знай, чекав на знак і підганяв час, щоб якнайшвидше взятися до справжнього діла. Коли наблизився час смерти, то обидва брати знову звернулися до Бога.

- Ми чекали Твого поклику все життя, ми хотіли стати Твоїми учнями, щоб, пізнавши велике вчення, перемінити світ.

- Людина не потребує знаку, - відповів на це Бог. – Ви хотіли дістати знання, щоб перемінити світ, але поки один хотів, інший невтомно трудився. А настав для вас останній час і ви покидаєте цей світ – озерніться і погляньте, що залишаєте ви після себе. Один з вас побачить свої діла, а інший тільки хотіння.

Справжній учень, - промовив Бог, - не той, який лише бажає, а який, бажаючи, творить.

«365 притч на щодень»; видавництво «Свічадо», 2013 (с)