Залетіло липове зернятко на самісінький край крутого провалля.

Умовляла його матір. Просили брати і сестри:

- Не коренися тут! Дочекайся першого ж пориву вітру і лети якомога далі від цього небезпечного місця!

Але де там! Зернятко навіть слухати нікого не хотіло.

- Навіщо йти куди-небудь? Усюди суцільні ліси та підліски, де й без мене тісно. А тут – самі лише трави, які не заважатимуть мені рости, і яка широчінь! Земля, сонце, вода – належать тільки мені! Пий, їж, розкошуй!

Одне слово, не послухало зернятко доброї поради і залишилося на тому небезпечному місці. Пило воно, їло, тішилося світлом і просторінню досхочу, як хотіло. Але одне лихо – недовго. Скоро воно виросло, його коріння швидко зруйнувало схил урвища, і впало молоде деревце у глибоку прірву…

А решта зернят, вирісши у гай, дружно жили, ділячись усім нарівно. І, кажуть, живуть і досі!

«365 притч на щодень» - видавництво «Свічадо» 2013 (с)