Багато літ жили разом смик і скрипка і всі милувалися ними.

- Чудова пара, - гукнув тромбон.

- - а живуть же як, - додав рояль, - у згоді, приязні.

Все було добре, аж враз… старий смик вирішив, що скрипка йому не пара. Надто у неї вузька талія, подумав він і пішов собі шукати подругу.

- Яка ви чарівна, - звернувся він до першої ліпшої гармонії, - чи не погодитеся ви стати моєю скрипкою?

Гармонія тільки засміялася, нащо їй старий смик:

- От з ким можна пов’язати життя, - подумав смик, побачивши флейту.

Але і флейта не захотіла стати його скрипкою.

Усі відкинули пропозицію смика, і навіть стара забута усіма труба відвернулася від нього.

Тільки легковажна балалайка радо прийняла його і вони зажили разом. Але нічого путящого з їхнього життя не вийшло. Балалайка навчилась все життя обходитися без смика і обходилася тепер сама собі на втіху. А смик хвилювався, хвилювався і пішов на чотири вітри, як йому і радила балалайка.

Тепер смик уже й не мріє мріяти про скрипку. Постарів, він, охляв. І коли зустріне на вулиці що не будь струнне згорбиться і прошмигне повз і ні звуку.

Часто ми нехтуємо Божий дар і женемося у пошуках шастя. Натомість варто було б молитися про Божу мудрість як це робив цар Соломон (Дил. Муд.9.1.18)

«365 притч на щодень» - видавництво «Свічадо» 2013 (с)