Один брат приніс старцеві добрі смокви. Той відразу послав їх з двома юнаками до одного відлюдника, що жив у пустелі за кілька миль від церкви, і хворів у ту пору. Юнаки, узявши плоди, вирушили в дорогу.

Зненацька опустився густий туман, і вони збилися зі шляху. Весь день і всю ніч блудили вони по широкому пустельному просторі, але ніяк не могли відшукати відлюдника. Ослабнувши від втоми і голоду, вони опустилися на коліна і в молитві віддали душі свої Господу.

Довго шукали їх у пісках. Але таки знайшли. Їхні тіла застигли в молитовній поставі, і біля них лежали неторкані смокви. Вони вирішили радше віддати душі Богу, ніж з’їсти смокви, що їм не належали.

Часто люди для спасіння дочасного життя ладні порушити будь-які заповіді Божі, забуваючи про вічне. Але слід залишатися вірними Богові до останку, бо ж «хто витриває до кінця, той спасеться».

«365 притч на щодень» - видавництво «Свічадо» 2013 (с)