Одного чоловіка звинуватили в тому, що він начебто вкрав вівцю. Його привели до судді разом з обвинувачем. Суддя повелів привести вівцю, а потім наказав кожному – обвинувачу і обвинуваченому покликати вівцю.

Чоловік, що звинувачував, довго кликав вівцю, але та навіть не повернула голови на його поклик.

Потім покликав вівцю обвинувачений: він покликав її тим самим голосом, як він кликав завжди. І вівця відразу піднесла голову, замекала і побігла до господаря.

Суддя відразу побачив, кому належала вівця. Обвинуваченого виправдали.

Ісус сказав: «Мої вівці слухаються голосу Мого». А чиї ж ми вівці, до кого і на чий голос ми йдемо?

«365 притч на щодень»; видавництво «Свічадо», 2013 (с)