Два горобчики тішилися прохолодою, сидячи в гіллі однієї верби. Один із них сів на верхівці, а інший – унизу, на розгалуженні.

Через деякий час горобчик, що сидів нагорі, промовив:

- Ах, які чудові ці зелені листочки.

Горобчик, який сидів унизу, сприйняв ті слова як провокацію і роздратовано відповів:

- Ти що, осліп? Хіба ти не бачиш, що вони білі?

Верхній горобець також розсердився:

- Ти сам осліп! Листя зелене!

Почувши це, нижній горобець, задерши дзьоба догори, закричав:

- Закладаюся на перо свого хвоста, що воно біле. Ти нічого не розумієш. Ти здурів!

Горобчик на верхівці відчув, як клекоче кров у його жилах, і не гаючись кинувся на супротивника, щоби провчити його. Той не зрушив з місця. Опинившись поряд, навпроти один одного, з настовбурченим від гніву пір’ям на шиї, вони все-таки підвели очі вгору, перш ніж почати бійку.

Горобчик, що спустився згори, здивовано вигукнув:

- Ой, поглянь-но, воно дійсно біле!

Однак він продовжив і сказав до свого приятеля:

- Летімо нагору, де сидів я.

Вони разом здійнялися на найвищу гілку і цього разу гукнули хором:

- Поглянь, воно ж зелене!

- Не осуджуй іншого, поки не вберешся в його шкуру.

«365 притч на щодень» - видавництво «Свічадо» 2013 (с)