Сказав Авва Памво:
“Якщо ти маєш серце, можеш бути спасенний”.
(Апо 771).

Деякі люди практикують багато форм набожності з тією метою, щоб отримати щось від Бога, щоб почуватися перед Ним добре. Не йдеться їм при цьому про Бога, але про власну досконалість, про відчуття, що стосовно Нього і інших все роблять правильно. Хочуть, отже, самоствердження, але їх серце – не присутнє. Не дозволяють на те, щоб Бог зустрівся з ними в їхньому серці, закривають його також від ближніх. Вони так зайняті собою і своїми набожними практиками, що ховаються від всього того, що могло б знищити їх спокій або доторкнутися їх глибоко в серці.

Авва Памво показує, що суть нашої досконалості є в тому, щоб мати серце: серце, яке може співчувати, яке можна зустріти, яке відчуває, любить. Хто має таке серце, може бути врятований, навіть якщо це серце йде не тією дорогою, бо є чимось захоплене, що не є згідним з Божою волею, то може воно в кінці привести людину до Бога. Так буває тому, що серце болісно відчуває все, що робить проти любові. Серце, яке любить, показує Бога. І навіть тоді, коли любов помиляється, відкриває на Нього наше серце. В кожній любові є бо укрита глибока туга за Божою любов’ю, за любов’ю, яка є тривалою, на противагу нашій, людській любові – крихкої, позначеної завжди жагою влади та заздрістю.

Деякі люди ревно виконують набожні практики, щоби втекти від власного серця. Проте така активність їм не допомагає. Найважливішим є те, щоб ми наше серце, наше зранене серце, відкрили Богові. Тоді любов Божа буде вливатися до нього, проникати його, змінювати і вести до миру, який може віднайти лише в Богові.

АНСЕЛЬМ ГРЮН - Мудрість отців пустелі "

Християнський портал КІРІОС, за матеріалами "Домашня Церква"